Літературний Харків

Анатолій ПЕРЕРВА: «ЗАЗВУЧАЛО СЛОВО – ВТРИМАТИ Б ЙОГО…»

Опубліковано | 3 Лютого, 2014 | Прокоментуй!

Поета Анатолія Перерву (нар. 1949 р.) харків’янам зайвого разу відрекомендовувати не потрібно: він частий гість літературних заходів, офіційних і неофіційних. То задерикуватий, то сентиментальний, він однаково природно почувається як на вечорі лірики, так і на святі гумору. У спілкуванні з ним затираються вікові бар’єри: молодь знаходить у нього розуміння для своїх творчих експериментів, а літні жінки змахують сльозинки, коли бард Микола Воловик, друг пана Анатолія, співає «Мамине літо» – сумовитий Перервин вірш, покладений на музику.

Крім цього, пан Анатолій – плоть від плоті старого доброго літературного Харкова, один із тих, завдяки кому Спілка письменників іще зберігає своє обличчя. Та й Харківський літмузей важко уявити без цього кремезного чоловіка з добродушною лукавинкою в очах.

Анатолій Перерва – автор книжок віршів «Живіть, жита» (1978), «Голоси криниць» (1981), «Серед білого дня» (1984), «На зламі літа» (1989), «Соло: голос віщодощів» (1996), «Чистий четвер» (1999), «Полювання без ліцензії» (2003), «Невимовне» (2007), «Перевесло слова і сльози» (2009). Нині поет готує до друку нову збірку лірики – «Небесна ясність». Читати далі

---

Олександра КОВАЛЬОВА: «ПИСЬМЕННИК – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ НЕВСИТИМЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ СВІТОМ»

Опубліковано | 14 Січня, 2014 | Прокоментуй!

Ця мініатюрна, навдивовижу скромна в поводженні жінка з тихим голосом уміє інтонувати фразу так, що її заворожено слухають великі зали. Олександра Ковальова – поетка, прозаїк і перекладач[1]; багато років викладає німецьку мову в Харківському педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Ім’я Сковороди в її житті невипадкове: з його благородною спокійною філософією вона відчуває глибоку спорідненість.

Слобожанка душею, своїм учителем у поезії вона незмінно називає чи не найвидатнішого слобожанського лірика ХХ століття – Василя Мисика.

В один із травневих вечорів мені випала розмова з письменницею. Говорили про вчителів і учнівство, про вершини й провалля, про Харків і українську ідентичність, про Богове й кесареве… про все на світі.

Вечір видався теплим. Розмова – також.

  Читати далі

---

Василь БОРОВИЙ: «МЕНЕ БЛАГОСЛОВИВ ДО ДРУКУ СВІДЗІНСЬКИЙ»

Опубліковано | 3 Січня, 2014 | Прокоментуй!

Четверте липня 2011 року запам’яталося харків’янам небувалою за кілька років зливою. Лило як в усесвітній потоп. Вода переливалася за бордюри автошляхів, і бульбашки на велетенських калюжах заповідали, що вщухне стихія не скоро. У цей непогожий вечір оселя поета Василя Борового, колишнього в’язня сталінських таборів, стала для нас рятівним прихистком, і ми, хоч і промокли до нитки, швиденько зігрілися міцною журавлинною настоянкою, по чарці якої нам піднесла статечна, розважлива господиня – пані Лідія.

Солідні ряди книжок: українська поезія, як тутешня, так і діаспорна. Підшивки журналів. Світова історія. І – філософія, якою пан Василь захопився у літньому віці. Здавалося б: присадкувата фіґура, великі руки, широке добродушне обличчя – все виказує у Василеві Боровому людину земну, яка віддає належне фактурі життя, його конкретиці. Та на цьому тлі особливо увиразнюється його зрілий потяг до абстрактного мислення, до науки мудрих узагальнень, до Монтеня і Шопенгауера.

Говоримо. Переважно в минулому часі. Про те колишнє, чого не змиє жоден дощ. Про те, що буває боляче згадувати. І пан Василь деколи уриває ниточку оповіді, махає рукою: мовляв, ось про це – не хочу, не хочу, давайте про інше… «Та й пам’ять у мене вже не та, – зітхає. – Кілька років тому потрапив під машину, розбив голову, пережив інфаркт – відтоді якось усе пішло шкереберть…»

А злива шумить і шумить за вікном. Читати далі

---

Володимир БРЮҐҐЕН: «ЛІТЕРАТУРА ЖИТИМЕ ЗАВЖДИ»

Опубліковано | 29 Грудня, 2013 | 1 коментар

Продовжуємо знайомити з серією інтерв’ю, узятих Люциною Хворост. Розмова з Володимиром Брюґґеном датована квітнем 2011 року.

Досвідчені літератори знають Володимира Брюґґена передовсім як критика (за твердженням Олександри Ковальової, «чи не єдиний притомний критик у Харкові»).

А є ще Брюґґен-журналіст, Брюґґен–перекладач… Усе, за що береться цей автор, значене сумлінною працею.

Я ж нещодавно відкрила для себе Брюґґена як блискучого письменника-афориста: у першій декаді ХХІ століття вийшло п’ять книжок його «Блокнотів».

«Блокноти» – це підсумований досвід однієї конкретно взятої людської душі, викладений – із властивим авторові німецьким педантизмом – у хронологічному порядку. Для читача це – надзвичайно поживна суміш глибокої філософії та перебіжних життєвих вражень, влучних спостережень і тонких дотепів. Плюс, звісно ж, віртуозний стиль, сповнений іронії та парадоксів.

  Читати далі

---

Антоніна Тимченко. А В КОВАЛЯ СЕРЦЕ ТЕПЛЕ. Про творчість Олександри Ковальової

Опубліковано | 29 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!

Немає більшого нещастя,

Ніж добра воля простаків,

Що раптом кинуться брататься,

Кадить тобі з усіх боків.

Сп’янілі і великодушні,

Розстелять всю твою судьбу.

І по-хазяйськи ввійдуть в душу,

Аби з усього знять табу.

Все роз’яснять і розтлумачать,

Просіють враз добро і зло,

І люті всі твої невдачі

Розтануть, як і не було.

І вже б, здавалось, воскресили

Тебе, і раді, і лиш ти,

Мов од татарського набігу,

Ніяк не можеш відійти.

О. Ковальова

 

Олександро Прокопівно, розуміючи ризик здатися схожою на таких «простаків», заздалегідь перепрошую за недосконалість розвідки, адже, можливо, десь недочитала, недозрозуміла й багато до чого не доросла…

З любов’ю та повагою – Антоніна Тимченко

Постать Олександри Ковальової знакова для сучасної харківської літератури. Важко назвати ще бодай одного слобожанського автора, котрий був би одночасно вимогливим філологом, вдумливим ліриком, професійним перекладачем, блискучим прозаїком, небайдужим педагогом. Творчість О. Ковальової розмаїта, проте монолітна, і тільки осягнення усього доробку письменниці здатне повно окреслити цю особистість. Читати далі

---

Ушкалов Леонід Володимирович

Опубліковано | 23 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!

ЛЕОНІД УШКАЛОВ  

критик, літературознавець

Леонід Володимирович Ушкалов (народився 5 листопада 1956 року в містечку Краснопілля на Сумщині – помер 25 лютого 2019 року в Харкові. З 1977-го по 1982 рік навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працює на посадах викладача, доцента (1993) й професора (1995) на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989 році в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 році – докторську («Література українського бароко в її зв’язках із філософією»).

Професор Ушкалов – автор академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок, упорядник, редактор і коментатор численних наукових та художніх видань (зокрема Повної академічної збірки творів Григорія Сковороди). Серед його книжок – «Нариси з філософії Григорія Сковороди», «Світ українського бароко», «Григорій Сковорода і антична культура», «З історії української літератури XVII–XVIII століть», «Українське барокове богомислення», «Два століття сковородіяни», «Барокова поезія Слобожанщини», «Григорій Сковорода: семінарій», «Есеї про українське бароко», «Сковорода та інші: причинки до історії української літератури», «Тарас Шевченко», «Від бароко до постмодерну», «Реалізм – це есхатологія: Панас Мирний», «Григорій Квітка-Основ’яненко», «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання», «Сковорода, Шевченко, фемінізм… : Статті 2010-2013 років»,  «Література і філософія: доба українського бароко», «Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії» та інші.

Лауреат міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди та премії НАН України ім. Івана Франка.

У 2016 році на пошану літературознавця вийшла книжка “Ліствиця Якова: збірник статей на пошану професора Леоніда Ушкалова з нагоди його шістдесятиліття”.

Член НСПУ з 2013 року

---