• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі

Інтерв’ю

Ольга ТАРАНЕНКО: “Маємо досконало засвоїти урок нинішньої війни”

Опубліковано | 20 Серпня, 2024 | Прокоментуй!

Упам’ятку мені, як Віктор Тимченко, уславлений харківський поет старшого покоління, називав Ольгу ТАРАНЕНКО (нар. 1957) «донею». А для багатьох молодих вона, багаторічна керівничка літературної студії «Зав’язь», — радше літературна «мама». Причому «мама» не суворо-догматична, не забронзовіла, а така, для якої найважливіше — щоб її підопічні відростили власні крила й відчули щастя самостійного лету.

Пані Ольга здається людиною емоційною і вразливою; на спілчанських зустрічах саме її промови завжди найзворушливіші, по-людському теплі. Як авторка вона вдумлива і весела водночас; у поезії їй вдається зберігати надзвичайно свіжі, безпосередні інтонації та дівчачий гумор — варто лиш перечитати вірш про «лабутени в метро» зі сміливими синекдохами або «Гала-концерт “Літо”» зі збірки «Перейми», доступної на сайті Харківської філії НСПУ. Сама назва вже містить у собі гру слів: читаємо «перéйми» — і в уяві постає болісний, але сповнений надій етап народження нового життя; читаємо «перейми́» — і чуємо заклик перейняти поетичну естафету або навіть священний вогонь.

Читати далі
Розділ: Анонси, Інтерв'ю, Критика та есеїстика, Літпроцес, Тараненко Ольга Степанівна, Творчість, Хворост Люцина Володимирівна
Теги: Люцина Хворост > Ольга Степанівна Тараненко

Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

З Антоніною ТИМЧЕНКО (нар. 1985), харківською поеткою та літературознавицею, завжди доброзичливою і доречною модераторкою спілчанських письменницьких зустрічей, яка багато років залучала до них молодь, а літнім літераторам допомагала порозумітися з технічними засобами зв’язку, — мені давно хотілося поговорити. І поговорити було про що, тому розмова затяглася. Аж раптом… її перервало повномасштабне російське вторгнення: саме те, про що нас попереджали, але нам не вірилося, трагедія, якої ми боялися понад усе. Тому й інтерв’ю вийшло незвичайним: частково воно позначене мирним часом, коли можна було спокійно читати вірші, погойдуючись на медитативній хвилі й вишукуючи приховані сенси за добре знаними словами, а частково обпалене війною. 

Тоня обізвалась до мене наприкінці березня 2022 року. Виявилося, вона в Польщі, як і я. У перші дні березня вона з родиною змушена була тікати з обстрілюваного Харкова. Вона уникає публічного розкриття подробиць, але, ручаюся, її історія могла б правити за узагальнену ілюстрацію долі українських жінок, які ціною величезного напруження сил рятували своїх найближчих від смертельної небезпеки.  

І все ж насамперед я дивлюсь на Тоню як на авторку чудової лірики, в якій гармонійно поєднується традиційне і сучасне, безпосередньо-живе та ідеалістично-філософське. Мало того: я вперше зустрічаю містянку, яка б здобулася на настільки автентичне, місцями майже фольклорне звучання своєї поезії. Дослухатись лише до назв її поетичних збірок: «Посаг», «Бабинець»… Хочеться вірити, що ні метушня повсякдення, ні перипетії війни та евакуації не стишать її поетичного голосу, а зміцнять його, нададуть йому нових, не менш глибоких та щирих інтонацій. 

Читати далі
Розділ: Інтерв'ю, Критика та есеїстика, Літературний Харків, Події, Поезія, Творчість, Тимченко Антоніна Олександрівна, Хворост Люцина Володимирівна
Теги: Антоніна Тимченко > Люцина Хворост > Хворост

Ольга ТІЛЬНА: “Перемога буде за нами, хоча й настане вона нескоро”

Опубліковано | 20 Квітня, 2023 | Прокоментуй!

З Ольгою ТІЛЬНОЮ (нар. 1979), поеткою, прозаїком та перекладачкою з англійської мови, ми попереднього разу стрічались наживо десь так у 2019 році — тобто в щасливі, умовно мирні часи (пишу «умовно мирні», бо всім відомо, що війна триває з 2014-го). Я міркувала, кого з наших поетів варто запросити на чергові посиденьки Харківського українського культурно-мовного клубу «Апостроф». Хотілося послухати когось цікавого, глибокого, але некрикливого, когось із тих, для кого цінність поезії — в самій поезії, а не в самовихвалянні і не в демонстративному проголошенні позицій.

Пані Оля тоді ласкаво пристала на моє запрошення. Я зустріла її в середмісті, десь на Сумській, і через площу Поезії — даруйте мені цей ненавмисний символізм, але з пісні слова не викинеш, — провела до Клубу. Того зимового вечора, попри снігову кашу на тротуарах, елеґантна жінка з пишним чорним волоссям, тримаючи мене попідруч, ступала так легко і ґраційно, що годі було й подумати, що поряд зі мною людина незряча. На самому ж заході вона говорила про поезію свого улюбленого Роберта Ґрейвза — перекладів з нього читала більше, ніж своїх авторських віршів, — а ще про те, що для письменника доба Інтернету має свої переваги; хочеш пробитися до читача — не мусиш більше оббивати видавничих порогів, підготуй сам книжку, зверстай і виклади на письменницькому або й своєму власному сайті для всіх охочих.

Її поетичному вислову не властивий пафос і трибунність: її інтонації — камерні, буденні та інтелектуальні водночас, а місцями зворушливо «дівчачі». Можливо, вона нерівна як поет, але чого їй точно не бракує, так це щирості. Її лірична героїня не ідеалізує ні себе, ні героя, ні дійсності: вона тонко відчуває недосконалість світу й водночас десь у глибині тримається за його — часом несподівану — красу.

2022 рік приніс Харкову повномасштабну війну. Я відчула полегкість, довідавшись, що Ользі з родиною вдалось евакуюватися на захід України. За підтримки журналіста Деніела Джерстла вона написала англомовну статтю про свою евакуацію — «Here’s what Ukrainians with disabilities face as we cope with war» («З чим стикаються українці з неповносправністю, переживаючи війну»). Уривки з цієї статті я використаю як епіграфи до окремих розділів нашої сьогоднішньої розмови: це унікальний досвід, який говорить сам за себе і вже сам у собі є обвинувальним актом проти російської аґресії.

Читати далі
Розділ: Інтерв'ю, Події
Теги: Люцина Хворост > Ольга Тільна > Хворост

Ольга ВОЛКОВА: «ДАВИД ПЕРЕМІГ ГОЛІАФА, ХОЧА В ЦЕ МАЛО КОМУ ВІРИЛОСЬ»

Опубліковано | 9 Жовтня, 2022 | Прокоментуй!

24 лютого 2022 року змінило життя всіх нас. Особливо драматичні зміни зачепили мешканців українського Сходу і Півдня. Харків, колиска «Березоля», став одним з перших заатакованих Росією міст.

У нових обставинах, коли все дотеперішнє обнулилося, кожен ухвалював рішення сам для себе — що робити далі. Для мене таким рішенням стала якнайшвидша евакуація, разом з родиною, з обстрілюваного міста — інших варіантів я просто не розглядала. Але Харків живе і стоїть надалі — хоча цілі квартали міста зруйновані, а населення зменшилося вдвічі. Хто лишився в місті, як і чим вони живуть, на що сподіваються?

Читати далі
Розділ: Інтерв'ю, Події
Теги: Люцина Хворост > Ольга Волкова > Хворост

Ірина МИРОНЕНКО: “Невже єдине, що нам залишиться, – дружити текстами та голосами у скайпі?”

Опубліковано | 16 Грудня, 2021 | Прокоментуй!

Ірина Мироненко на тлі харківського Держпрому, фото Марії ЧУМАК

Коли я кільканадцять років тому молодою журналісткою прийшла на роботу до редакції «Березоля», Ірина МИРОНЕНКО (нар. 1960) була однією з найяскравіших постатей у редакційному колективі. Колоритна південна зовнішність, гостре перо, вольова вдача, багата мова, присмачена іронією, подекуди жорсткуватою… Відтоді мені приводилося бачити пані Ірину і в ролі поетки на літературному вечорі, і в ролі журнального критика, і за студійним мікрофоном, як ведучу різних радіопрограм, — і щоразу там, де присутня вона, нема місця байдужості, поверховості, недбальству: завжди вона діяльна і сповнена ідей, завжди навколо неї вирує енергія.

Багато хто з вірних березільських читачів пам’ятає «Хроніку», якою у свій час відкривалося кожне число часопису, і її авторку, бойову харківську інтелектуалку, від якої не раз перепадало горе-політикам — хоч місцевого, хоч державного рівня. Дехто з читачів може згадати й вірші Ірини Мироненко на журнальних сторінках. «Я вдалася у матір, у матінку-ніч. Я не жінка, а думка з тонких протиріч…» Іноді ці протиріччя прориваються назовні: привітність і певна закритість, товариськість і сильне відчуття внутрішньої незалежності, гостра критика негараздів сучасності й водночас — заборона собі та іншим «скиглити».

У дні, коли подорожі обмежено й тільки інтернет скорочує відстані, — хай ця розмова стане вітанням з Харкова, міста, яке було березільською колискою. Вітанням для всіх шанувальників журналу: і киян, і мешканців віддалених куточків України, і навіть тих, хто читає нас за океаном.

Читати далі
Розділ: Інтерв'ю, Події
Теги: Ірина Мироненко > Люцина Хворост > Хворост

Михайло КРАСИКОВ: “Хоч яким скептиком стає поет – у ньому має залишатися бодай дещиця від романтика”

Опубліковано | 14 Червня, 2021 | Прокоментуй!

            У Харкові, місті, в якому українська культура здавна сусідить із російською, літератори з українського та російського культурних просторів теж незрідка перетинаються і спостерігають одне за одним — напівревниво-напівзацікавлено. У 2014 році, коли захиталися мури нашого спільного державного дому, багато дружніх зв’язків, у тому числі літературних, обірвалося, чимало мостів спалено. Однак Михайло Михайлович КРАСИКОВ (нар. 1959 р.) — не з тих, хто палить мости. Він — з тих, хто їх зводить.

            Російськомовний поет, який з величезним ентузіазмом працює на культуру українську — як у широкому значенні цього слова, так і в локальному. Філолог, етнограф, фольклорист, краєзнавець, мистецтвознавець, громадський інспектор з охорони культурної спадщини Харківської області, засновник і директор Етнографічного музею «Слобожанські скарби» імені Гната Хоткевича та ґалереї «ART KhPI» (на базі Харківської політехніки, де — на катедрі українознавства, культурології та історії науки — пан Михайло професорує), голова Ради Неформального товариства друзів Зінаїди Серебрякової… Довгенький перелік, та ще й далеко не повний!

            Але для мене Михайло Красиков — усе-таки насамперед дуже самобутній поет-афорист, філософ, представник отієї старої міської інтеліґенції, ліберальний гуманізм якої в наші жорсткі часи вважається ледь не застарілим. Не в моді нині ідеалізм, донкіхотство, наївна віра в людину — в ту саму людину, яку поет в одному зі своїх лапідарних верлібрів назвав «твариною, яка годується спогадами». Але, їй-право, якщо якогось дня таких донкіхотів забракне — світ перетвориться на вкрай незатишне місце.

Читати далі
Розділ: Анонси, Інтерв'ю
Теги: Люцина Хворост > Михайло Красиков

123456789Вгору
  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі
  • Папір від ректора…

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк