• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі

Інтерв’ю

Михайло КРАСИКОВ: “Хоч яким скептиком стає поет – у ньому має залишатися бодай дещиця від романтика”

Опубліковано | 14 Червня, 2021 | Прокоментуй!

            У Харкові, місті, в якому українська культура здавна сусідить із російською, літератори з українського та російського культурних просторів теж незрідка перетинаються і спостерігають одне за одним — напівревниво-напівзацікавлено. У 2014 році, коли захиталися мури нашого спільного державного дому, багато дружніх зв’язків, у тому числі літературних, обірвалося, чимало мостів спалено. Однак Михайло Михайлович КРАСИКОВ (нар. 1959 р.) — не з тих, хто палить мости. Він — з тих, хто їх зводить.

            Російськомовний поет, який з величезним ентузіазмом працює на культуру українську — як у широкому значенні цього слова, так і в локальному. Філолог, етнограф, фольклорист, краєзнавець, мистецтвознавець, громадський інспектор з охорони культурної спадщини Харківської області, засновник і директор Етнографічного музею «Слобожанські скарби» імені Гната Хоткевича та ґалереї «ART KhPI» (на базі Харківської політехніки, де — на катедрі українознавства, культурології та історії науки — пан Михайло професорує), голова Ради Неформального товариства друзів Зінаїди Серебрякової… Довгенький перелік, та ще й далеко не повний!

            Але для мене Михайло Красиков — усе-таки насамперед дуже самобутній поет-афорист, філософ, представник отієї старої міської інтеліґенції, ліберальний гуманізм якої в наші жорсткі часи вважається ледь не застарілим. Не в моді нині ідеалізм, донкіхотство, наївна віра в людину — в ту саму людину, яку поет в одному зі своїх лапідарних верлібрів назвав «твариною, яка годується спогадами». Але, їй-право, якщо якогось дня таких донкіхотів забракне — світ перетвориться на вкрай незатишне місце.

Читати далі
Розділ: Анонси, Інтерв'ю
Теги: Люцина Хворост > Михайло Красиков

Сергій ВАКУЛЕНКО: “На наших землях перспектива все ж таки за українцями”

Опубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!

У харківській філологічній спільноті досить довго тримала першість мовознавча школа моєї альма-матер — Національного університету імені Василя Каразіна. Здобутки іншого вишу — Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди — тривалий час оцінювалися скромніше. Але в останні двадцять — двадцять п’ять років, коли столичні мовознавці говорять про своїх харківських колег, у першу чергу лунає ім’я Сергія ВАКУЛЕНКА (нар. 1960), доцента катедри української мови Педуніверситету, дослідника і поліглота, який, сам вивчившись у каразінців, дуже багато зробив для авторитету сковородинівців.

Дослідник києво-могилянських схоластичних рукописів, знавець мовної філософії Олександра Потебні, перекладач фундаментальної англомовної праці Юрія Шевельова, засновник українсько-польського напрямку на своєму факультеті, семасіолог, історик мови і джерелознавець, а ще блискучий промовець і ентузіаст науки, голова Харківського історико-філологічного товариства, — це все про мого нинішнього співрозмовника.

Сергій Валентинович ласкаво погодився розділити один зі своїх вечорів із Харківським Українським клубом «Апостроф» і за лаштунками розповів про…

Читати далі
Розділ: Інтерв'ю, Літпроцес, Новинки, Хворост Люцина Володимирівна
Теги: Л. Хворост > С. Вакуленко

Олександра КОВАЛЬОВА: “Події та постаті” (частина друга)

Опубліковано | 22 листопадаа, 2019 | Прокоментуй!

12-го лютого 2017 р. на письменницькому сайті харківської організації НСПУ було опубліковано першу частину літературно-критичного рукопису, де авторка зібрала статті та нариси, створені в різний час з приводу різних літературних подій та явищ. Найчастіше це відгук на вихід у світ нової книги того чи іншого автора, іноді – спроба включитися  в дискусію, яка мала більший чи менший розголос у літературному житті, ще інший варіант – намагання через спогад утримати в активному вжитку ті чи інші літературні скарби нашого краю. Сьогодні ми пропонуємо увазі читача другу частину збірки, в якій вміщено статті про І.Качуровського, В.Мисика, В.Борового, Л.Палій, А.Лозинського, І.Мироненко, І.Гургулу, А.Перерву, Н.Супруненко, О.Тараненко, О.Тільну, М.Даниленко, Л.Хворост, Ю.Максимейко, Н.Мар’єнко, О.Якименко, А.Литвиненко (Перевозник), А.Тимченко, Р.Кнодта та М.Целлера.

2-Podii-ta-postatiЗавантажити

Розділ: Інтерв'ю, Історія, Критика та есеїстика, Літературний Харків, Літпроцес, Молоді голоси, Події, Постаті, Творчість
Теги: Олександра Ковальова

Тамара СЕВЕРНЮК: «МУЗИКА, ЯК І ПОЕЗІЯ, Є СКРІЗЬ»

Опубліковано | 4 листопадаа, 2019 | Прокоментуй!

На схилку минулого року, наприкінці листопада – на початку грудня, нам із Ларисою Вировець випало побувати на Буковині: мене запросили до участі у фестивалі імені Назарія Яремчука, який щороку проводиться у Вижниці, на малій батьківщині співака. Яремчук – постать для Чернівеччини культова; але по дорозі до Вижниці ми зупинилися в Чернівцях, і там нам поталанило зустрітися з іншою культовою постаттю України літературно-музичної – Тамарою СЕВЕРНЮК (нар. 1940). Жінкою, чиї вірші стали піснями, – і ті пісні співали зокрема Василь Зінкевич («Забудь печаль», «Море вечорове») і моя улюблена Лілія Сандулеса («Чарівне танґо»). Крім цього, на рахунку пані Тамари – понад три десятки виданих поетичних книжок.

Читати далі
Розділ: Інтерв'ю, Літпроцес, Події

Олександр КЛИМЕНКО: «КОЖЕН З НАС ЛЕТИТЬ У ВІЧНІСТЬ САМ»

Опубліковано | 8 Квітня, 2019 | Прокоментуй!

Мій сьогоднішній співрозмовник Олександр КЛИМЕНКО (нар. 1970) родом з Коростишева, що на Житомирщині, а мешкає і працює в Луцьку – на українсько-польському помежів’ї. І про Україну, і про Польщу чимало сказано у збірці його есеїв «Весь цей літературний джаз» (2017): я заледве дочекалася відпустки, щоб іще раз перечитати її та повиписувати цитати. Між іншим, півтора року тому саме мені випала честь бути її літературним редактором (нині з досадою вихоплюю оком декілька своїх коректурних недоглядів).

І хай славу Клименку, музикантові за освітою, принесла декілька років тому насамперед проза, видавцем якої став не абихто, а пан Михайло Слабошпицький, – мені з усієї творчості Олександра найближча саме його есеїстика. Може, тому, що я взагалі люблю нон-фікшн. А може, тому, що есеї, з яких склалася книжка, написано у 2010–2016 рр.: ці роки були творчо продуктивними й для мене, і ті питання, над якими замислювався Олександр, почасти суголосні тим, над якими міркувала і якими жила я.

Читати далі
Розділ: Інтерв'ю, Події

Олександр ЛИСАК: «УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ – НЕ ТЕРИТОРІЯ, А СТАН ДУШІ»

Опубліковано | 23 Червня, 2018 | Прокоментуй!

Мій сьогоднішній співрозмовник – воїн і поет. Як античний Тіртей, як Ольжич і Маланюк. Яким чином поєднуються в одній душі ці дві позірно несумісні іпостасі, мене цікавило ще з того осіннього дня 2016 року, коли я вперше побачила Олександра ЛИСАКА (нар. 1983) у харківському Будинку письменників і він подарував мені дві свої поетичні збірки – одну давнішу, другу свіжоспечену («Творю свій день», 2011, і «Синдром фантомного болю», 2016). Погортавши обидві книжки, я з подивом відзначила, наскільки друга, написана фактично «в окопі», сильніша за першу: це не просто творче зростання – це творчий прорив. На момент нашого знайомства «окопні» вірші Олександра гриміли на шпальтах «ЛітУкраїни», а сам автор готувався вступати до Спілки письменників, для чого й попросив у мене рекомендацію. Та щойно я її написала, як виявилося, що поета вже з тріумфом вітають як нового члена Спілки – без жодних рекомендацій.

Лисак – яскравий представник правого крила нашої культури. Його тексти – це підкреслено чоловіча поетична мова, з особливою карбованістю формулювань та категоричністю суджень, – утім, не без деякої декларативності та ухилу в публіцистику, від чого, мабуть, у громадянській ліриці вберегтися важко. Й в особистому спілкуванні він знов-таки не уникає ні рішучих тверджень, ні гострих оцінок, ні жорсткуватої подекуди іронії. Навіть після закінчення розмови довго ще пам’ятається прямий погляд цього чоловіка – молодого, але вже батька трьох дітей, уже значеного дуже непростим досвідом війни.

Такі, як він, мужніють рано. Такі, як він, надзвичайно природно і якось безстрашно беруть на себе відповідальність – за мовлене слово, за родину, за країну.  Читати далі

Розділ: Інтерв'ю, Літпроцес, Новинки
Теги: Люцина Хворост > Олександр Лисак

12345678Вгору
  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Пам’яті Райнгарда Кнодта
  • «Буковинський журнал» про Григорія Сковороду
  • Презентація антології “До Григорія Савича”
  • СТЕЖКАМИ СКОВОРОДИ. Передмова до антології творів харківських письменників, присвяченої 300-річчю від дня народження українського любомудра
  • Вітаємо нашого німецького побратима з високою нагородою!
  • День народження Віктора Бойка
  • Ольга ВОЛКОВА: «ДАВИД ПЕРЕМІГ ГОЛІАФА, ХОЧА В ЦЕ МАЛО КОМУ ВІРИЛОСЬ»

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Кириченко Ковальова Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий еміґраційна література малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк