Постаті

Ірина Мироненко. Прощання на вітрах розлук

Опубліковано | 2 Березня, 2015 | Прокоментуй!

Людей об’єднує пам’ять, а не сума смертей, що були до нашого народження. Нові справи і зустрічі, але й прощання не дають загубитися в часі й зневірі. Селище Ков”яги, що на Валківщині, прощалося зимового дня зі своїм земляком — письменником і громадським діячем Віктором Гаманом. Він ще 1988 року, після смерті своєї матері — солдатської вдови перетворив садибу на музей, бо сам мешкав у Києві. Журналіст за фахом, апаратник за партійною кар’єрою (скромне самовизначення – “піхотинець апарату”), він мав кабінета в одному коридорі, що й майбутній Президент України Леонід Кравчук. Збірками публіцистики стали його багаторічні щоденники “І один в ЦК воїн”, “Від обкомівських коридорів до коридорів Кабміну”, “У політиці друзів не буває”. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА”

Опубліковано | 24 Грудня, 2014 | Прокоментуй!

Михайла Драгоманова (1841–1895) поціновували по-різному і за його життя, і згодом. Хтось, як-от Сергій Степняк-Кравчинський, Єгор Лазарев та Фелікс Волховський, бачив у ньому одного з «найбільших політичних мислителів» свого часу[1]. Хтось міг пристати на думку Микити Шаповала, який стверджував, що Драгоманова цілком справедливо вважають «батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної програми українського народу або коротше – ідеологом нової України»[2]. А хтось поділяв присуд Дмитра Донцова, згідно з яким Драгоманов є символом ХІХ століття – цього «найбільш антигероїчного віку нашої історії»[3]. Нехай там як, але навіть діаметрально протилежні оцінки ідей Драгоманова незаперечно свідчать про одне: його роль в українській традиції двох останніх століть важко переоцінити. А ще, як на мене, вони свідчать про те, що наші оцінки Драгоманова ще й досі навряд чи можуть претендувати бодай на якусь остаточність. І головна причина цього – неможливість дотримання засади, про яку говорив колись Юліан Охримович: «Історик Драгоманова мусить держатися одного важного правила: брати під увагу всі його твори, не минати ніже титли, ніже коми…»[4]. Але ж ці твори досі так і не зібрано, не видано, не прокоментовано. Важко навіть сказати, скільки їх є взагалі. Читати далі

---

Леонід Ушкалов “МАРКІЗ ДЕ САД, ЛОМБРОЗО ТА ІНШІ: ЗАХІДНІ ПАРАЛЕЛІ ДО «Я (РОМАНТИКИ)»”

Опубліковано | 5 Грудня, 2014 | Прокоментуй!

          Коли я пропонував тему доповіді «Маркіз де Сад, Ломброзо та інші: західні паралелі до «Я (Романтики)», це була всього лиш певна інтуїція, а точніше, ланцюжок асоціацій. Скажімо, чому «західні паралелі»? Тому що «Я (Романтика)» – це територія екзотики, причому екзотики саме західної. Власне кажучи, крім епіграфа «Цвітові яблуні», який відсилає нас до вкрай витонченого й хворобливого, щоб не сказати «жорстокого», естетизму новели Коцюбинського, а також крім мови, в «Я (Романтиці)» немає геть нічого питомо українського, принаймні немає жодної згадки про Україну. «Інсургенти», «версальці», «чорний трибунал», «новий синедріон», «гільйотина» – усе це, швидше, Франція доби своєї Великої революції, аніж сучасне авторові Лівобережжя. Це такий собі французький «перламутр на бенкеті дикої голодної країни»… А ось «фантастичний палац», у якому відбувається дія. Химерні портьєри, якісь старовинні візерунки, галерея фамільних портретів, темрява… Додаймо сюди ще оксамитні килими, шкури леопарда на підлозі, розкішний кришталь жирандолі, лакеїв, які приносять на таці дорогі вина, зброю, дим сигарет, бій старовинного годинника, далекі пожежі, що їх видно крізь стрімчасті скляні двері, зловісне виття собак. Мій університетський учитель Юрій Миколайович Безхутрий стверджує, що цей антураж – не що інше, як вервечка топосів, запозичених «із так званих «готичних» романів Анни Радкліф чи Метью Льюїса, де нагромаджуються всілякі жахи й огидні злочини, від кровозмішання до матеревбивства». А звідси всього крок до маркіза де Сада. Тим паче що вже на початку «Я (Романтики)» зринає фраза: «Тут засідає садизм!» Читати далі

---

Ніна Супруненко “Зустріч із Василем Боровим 6 жовтня 2009 року”

Опубліковано | 16 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

---

Сергій Шелковий “Но Он-то даром срока не даёт……”

Опубліковано | 15 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Вся биография поэта Васыля Борового – в его непридуманных стихах. В его воистину народных песнях – откровениях, инвективах и плачах – подлинная хронология страшного времени, выпавшего на долю поэта и катаржанина, и на долю его, – да нет, нашего с ним! – народа. Читати далі

---

Ігор Михайлин “Тарас Шевченко в літературній публіцистиці Дмитра Донцова”

Опубліковано | 11 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Цьогоріч ми відзначаємо 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Тож історикам журналістики варто особливу увагу приділити рецепції «Кобзаря» в українській літературній критиці, зокрема в тій, яка протистояла радянським інтерпретаторам з їхніми твердими намірами вихолостити національно-визвольний зміст Шевченкової творчості, звести його до соціальної проблематики, оголосити «поетом передпролетаріату», «співцем бідноти», «поетом наймитів»[1]. І так далі в такому ж дусі.

Творець чинного націоналізму Д. Донцов, який справив грандіозний вплив на українську суспільну свідомість першої половини ХХ ст., був іще й самобутнім літературним критиком. Про це часто забувають, бо його слава як політика, ідеолога, філософа затьмарює його літературно-критичні здобутки. Тимчасом свої ідеологічні побудови Д. Донцов часто здійснював саме на літературному ґрунті, розуміючи, що могутній і потужний арсенал української літератури мусить бути використаний для завдань національно-визвольної боротьби, оскільки саме література має засадничо невичерпне в горизонтальному й у вертикальному сенсі коло споживачів. Читати далі

---