Публікації за тегом "Михайлин"

Ігор Михайлин. Студентський театр: чудо на п’ятому поверсі

Опубліковано | 20 Квітня, 2015 | Прокоментуй!

Проф. І. Михайлин розмірковує над виставою “Чайка”, презентованою нещодавно студентами Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Читати далі

---

Ігор Михайлин. Історія журналістики та проблеми її вивчення. Уроки одного підручника

Опубліковано | 5 Квітня, 2015 | Прокоментуй!

Рецензія на: Срібняк І. Історія журналістики (ХVII – ХХ ст.). Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ігор Срібняк. — К. : ВПЦ НаУКМА, Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2013. — 304 с.

 

Історія журналістики — надскладна галузь гуманітарного знання. Вона ширша за політичну історію, історію літератури, літературної критики, публіцистики, історію ідей і технологій. Вона всі ці історії включає в себе. Створення історії журналістики потребує величезних знань, наполегливості, елементарної працьовитості. Навіть написання кандидатської дисертації з історії журналістики пов’язане із залученням величезного матеріалу, із значними чисто творчими труднощами. Написання ж синтетичної праці може кваліфікуватись як у певному сенсі науковий подвиг. Читати далі

---

Ігор Михайлин. Запізніла рецензія, або Про наративну науку та інші дивні речі

Опубліковано | 5 Квітня, 2015 | Прокоментуй!

У системі наук про журналістику, масову інформацію та соціальну комунікацію можна зустріти найрізноманітніші праці, що цілком природно з огляду на міждисциплінарних характер самої цієї науки. Дехто, удаючи втаємниченого, стверджує, що справжня наука про комунікативні процеси існує лише на Заході, у найбільш інформаційно просунутих країнах, а ми, мовляв, на Сході Європи безнадійно відстали від передових ідей і концепцій. Ця інтенція викликала в мене необхідність поділитися враженнями й міркуваннями з приводу читання двох книжок, які були перекладені в нас українською мовою як провідні взірці західної науки. Мені здалося, що ці дві книжки репрезентують насправді одну тенденцію, про яку й хотілося б поговорити. Читати далі

---

Ігор Михайлин. Філософ з головою хлопчика. З нагоди 60-річчя від дня народження Анатолія Стожука

Опубліковано | 19 Березня, 2015 | Прокоментуй!

Не приховаю: я позичив цю назву. Так Кость Буревій назвав Валер’яна Поліщука в статті, яку опублікував у журналі «Червоний шлях» (1930, № 3-4).

Чому ця назва пасує до Анатолія Петровича Стожука?

Хочеться думати, що цього не потрібно пояснювати тим, хто його знає, чув його виступи, читав його твори.

Я вперше подумав про таке визначення колись давно, слухаючи його виступ на письменницьких зборах. Тоді виступало багато промовців, але лише Анатолій Петрович запам’ятався, бо говорив про сучасний стан літератури, літературний процес, про проблеми Спілки й нашого письменницького довкілля, але… осмислював це з певної метапозиції, піднявшись на вершину, з якої були видні, в один бік глянувши, причини, а в другий бік глянувши, наслідки; говорилося про це такими словами, що я подумав, ще тоді не знаючи гаразд його творчості, що Анатолій Петрович — поет. Потім довідався: ні, прозаїк, який пише на історичні теми. Читати далі

---

Ігор Михайлин. Як новий Харків переміг стару харківську владу

Опубліковано | 26 Лютого, 2015 | Прокоментуй!

Напередодні Нового, 2015 року, надійшла радісна звістка: 25 грудня 2014 року Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду винесла постанову про задоволення позову Ростислава Небельського щодо визнання незаконним рішення Харківської міської ради від 25 вересня 2013 року «Щодо меморіальної дошки Шевельову» і винесеного на підставі цієї ухвали розпорядження Харківського міського голови. Юрій Шевельов, який мріяв про новий Харків, переміг стару харківську владу. Він знову повернеться на свою батьківщину. Його меморіальна дошка буде відновлена. Читати далі

---

Ігор Михайлин “Ганна Ткаченко як художній феномен (виступ на презентації роману Ганни Ткаченко «Таємниці червоних поколінь» 19 листопада 2014 року)”

Опубліковано | 21 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Я один з учасників цієї книги, бо в ній уміщено мою передмову до роману, а у вигляді післямови — моє розгорнуте інтервʼю з Ганною Панасівною. Я розумію з виступів, що ці тексти так само прочитані присутніми і це усуває необхідність повторювати їх головні ідеї. Я спробую сказати про інше. Читати далі

---