Опубліковано | 12 Березня, 2013 | Прокоментуй!
Сьогодні практично немає жодних сумнівів щодо факту співпраці Віктора Петрова із радянськими спецслужбами. А втім, характер тої співпраці, її часові рамки, тощо, — все це залишається для нас таємницею. Якими завданнями міг бути наділений отой витончений інтелектуал, письменник та науковець (відомий теж під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер), який у практичному житті був однак людиною вельми, майже кумедно, незарадною і доволі відлюдкуватою? Читати далі
Опубліковано | 27 Лютого, 2013 | Прокоментуй!
Якщо в телесюжеті про рецепцію Шевченка в українській культурі я свідомо обмежив мої зауваги до кінця 1980-х в еміґрації і це рішення не викликає в мене особливих сумнівів, то в передачі про Пантелеймона Куліша я повинен був згадати сучасні здобутки Кулішезнавства в Україні. Попри те, що постать одного з важливіших класиків української культури Пантелеймона Куліша залишається недооціненою і маловідомою в українському суспільстві в цілому, здобутки науковців незалежної України у сфері Кулішезнавства таки значні й варті уваги. Читати далі
Опубліковано | 8 Лютого, 2013 | Прокоментуй!
Факт, що моє загальне обговорення рецепції Тараса Шевченка в українській культурі закінчується на 1980х роках в еміґрації, зумовлений насамперед часовими обмеженнями моїх телесюжетів. На щастя, мені просто не вистачило б часу, щоби адекватно обговорити головні позитивні зрушення в українському Шевченкознавстві незалежної України.
Опубліковано | 30 Січня, 2013 | Коментування вимкнено
Те, що «Енеїда» Івана Котляревського не просто «сміховина на московський кшталт» (як її назвав Тарас Шевченко), а значно складніша й неоднозначна штука, переконливо показала останніми роками низка українських літературознавців: чи то Віктор Неборак у «Перечитаній «Енеїді»», чи то Валерій Шевчук у другому томі «Музи Роксолянської» (а його розмисел на цю тему був окремо виданий у Львові п.н. ««Енеїда» Івана Котляревського в системі літератури українського бароко»), або ж Ніла Збороська в «Коді української літератури».
Опубліковано | 28 Січня, 2013 | Прокоментуй!
ЗАПІЗНІЛИЙ ТРЕНОС
Остання прижиттєва книга Степана Сапеляка «Незів’яле листя» (Харків, 2011), за задумом самого автора, вступає в діалог із першою його збіркою «День молодого листя» (Брюссель, 1980). Вона, як здається, і визначила його життєвий і творчий шлях. Що ж, книги, як відомо, вміють творити долі людські. Адже процес цей взаємозалежний і обопільний. Написане долею і нескореною душею обертається до людей ідеалами, переконаннями, духом боротьби. У передмові Степан Сапеляк відзначає, хай і патосно, але щиро: «Бо ж життя своє порятувати може той, хто віддасть його за інших». Звісно, що висловлене більше ідеал, ніж реальність. Однак навіть задекларована готовність до жертовності в нашому зматеріалізованому світі викликає повагу. Читати далі
Опубліковано | 22 Січня, 2013 | Прокоментуй!
У 2005 році двотомник «Муза Роксолянська» Валерія Шевчука переміг у конкурсі «Книжка року» в номінації «Хрестоматія». Звісно, ця книга не є хрестоматією в загальнозрозумілому значенні того слова. Це обширний збірник статтей Шевчука про понад вісімдесятьох наших літераторів ХVІ до ХVІІІ ст., доповнений іще загальними есеями про різні аспекти розвитку української ренесансової і барокової літератур.