Опубліковано | 8 Грудня, 2014 | 1 коментар
Ушкалов Л. В.
У 95 Література і філософія: доба українського бароко / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2014. – 416 с.
ISBN 978-966-372-580-2
У цій книзі на основі багатого джерельного матеріалу автор розглядає основні аспекти взаємодії української літератури XVII-XVIII століть із філософією. Зокрема, він аналізує цілу низку таких важливих для розуміння природи літератури понять, як «образ» чи «наслідування», різні форми існування філософії в ділянці літератури, жанри, шо перебувають на межі філософії та літератури, порушує питання барокової біблійної герменевтики, літературної традиції тощо.
Опубліковано | 5 Грудня, 2014 | Прокоментуй!
Коли я пропонував тему доповіді «Маркіз де Сад, Ломброзо та інші: західні паралелі до «Я (Романтики)», це була всього лиш певна інтуїція, а точніше, ланцюжок асоціацій. Скажімо, чому «західні паралелі»? Тому що «Я (Романтика)» – це територія екзотики, причому екзотики саме західної. Власне кажучи, крім епіграфа «Цвітові яблуні», який відсилає нас до вкрай витонченого й хворобливого, щоб не сказати «жорстокого», естетизму новели Коцюбинського, а також крім мови, в «Я (Романтиці)» немає геть нічого питомо українського, принаймні немає жодної згадки про Україну. «Інсургенти», «версальці», «чорний трибунал», «новий синедріон», «гільйотина» – усе це, швидше, Франція доби своєї Великої революції, аніж сучасне авторові Лівобережжя. Це такий собі французький «перламутр на бенкеті дикої голодної країни»… А ось «фантастичний палац», у якому відбувається дія. Химерні портьєри, якісь старовинні візерунки, галерея фамільних портретів, темрява… Додаймо сюди ще оксамитні килими, шкури леопарда на підлозі, розкішний кришталь жирандолі, лакеїв, які приносять на таці дорогі вина, зброю, дим сигарет, бій старовинного годинника, далекі пожежі, що їх видно крізь стрімчасті скляні двері, зловісне виття собак. Мій університетський учитель Юрій Миколайович Безхутрий стверджує, що цей антураж – не що інше, як вервечка топосів, запозичених «із так званих «готичних» романів Анни Радкліф чи Метью Льюїса, де нагромаджуються всілякі жахи й огидні злочини, від кровозмішання до матеревбивства». А звідси всього крок до маркіза де Сада. Тим паче що вже на початку «Я (Романтики)» зринає фраза: «Тут засідає садизм!» Читати далі
Опубліковано | 21 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Я один з учасників цієї книги, бо в ній уміщено мою передмову до роману, а у вигляді післямови — моє розгорнуте інтервʼю з Ганною Панасівною. Я розумію з виступів, що ці тексти так само прочитані присутніми і це усуває необхідність повторювати їх головні ідеї. Я спробую сказати про інше. Читати далі
Опубліковано | 11 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Цьогоріч ми відзначаємо 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Тож історикам журналістики варто особливу увагу приділити рецепції «Кобзаря» в українській літературній критиці, зокрема в тій, яка протистояла радянським інтерпретаторам з їхніми твердими намірами вихолостити національно-визвольний зміст Шевченкової творчості, звести його до соціальної проблематики, оголосити «поетом передпролетаріату», «співцем бідноти», «поетом наймитів»[1]. І так далі в такому ж дусі.
Творець чинного націоналізму Д. Донцов, який справив грандіозний вплив на українську суспільну свідомість першої половини ХХ ст., був іще й самобутнім літературним критиком. Про це часто забувають, бо його слава як політика, ідеолога, філософа затьмарює його літературно-критичні здобутки. Тимчасом свої ідеологічні побудови Д. Донцов часто здійснював саме на літературному ґрунті, розуміючи, що могутній і потужний арсенал української літератури мусить бути використаний для завдань національно-визвольної боротьби, оскільки саме література має засадничо невичерпне в горизонтальному й у вертикальному сенсі коло споживачів. Читати далі
Опубліковано | 8 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Ушкалов Л.В.
ISBN 978-966-372-565-9
До нової книги професора Леоніда Ушкалова ввійшло півтора десятка статей, написаних упродовж 2010-2013 років. У них розглядається низка історико-літературних, філософських, богословських та культурологічних питань, пов’язаних передовсім із творчістю Григорія Сковороди (1722-1794) й Тараса Шевченка (1814-1861). Крім того, автор аналізує проблематику українського фемінізму XIX століття, розглядає окремі явища української літератури часів реформації, бароко й 1920-х років.
Читати тут
Опубліковано | 3 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
1 жовтня 1910 року в Катеринославі (нині — Дніпропетровськ) розпочав виходити в світ новий український часопис «Дніпрові хвилі». Для його виходу в цьому місті складися на той час сприятливі умови. За рік до цього в Катеринослав переїхав на постійне місце праці Дмитро Дорошенко (1882—1951). Він незадовго перед тим (навесні 1909) закінчив Київський університет (історико-філологічний факультет) і шукав місце праці. Улітку 1909 року директор Катеринославської комерційної школи імені Миколи ІІ Антон Степанович Синявський (1866—1951) шукав учителя-українця для викладання історії. Перебуваючи в Києві, він звернувся за порадою до Євгена Чикаленка. Читати далі