Критика та есеїстика
Ігор Михайлин. Запізніла рецензія, або Про наративну науку та інші дивні речі
Опубліковано | 5 Квітня, 2015 | Прокоментуй!
У системі наук про журналістику, масову інформацію та соціальну комунікацію можна зустріти найрізноманітніші праці, що цілком природно з огляду на міждисциплінарних характер самої цієї науки. Дехто, удаючи втаємниченого, стверджує, що справжня наука про комунікативні процеси існує лише на Заході, у найбільш інформаційно просунутих країнах, а ми, мовляв, на Сході Європи безнадійно відстали від передових ідей і концепцій. Ця інтенція викликала в мене необхідність поділитися враженнями й міркуваннями з приводу читання двох книжок, які були перекладені в нас українською мовою як провідні взірці західної науки. Мені здалося, що ці дві книжки репрезентують насправді одну тенденцію, про яку й хотілося б поговорити. Читати далі
Ігор Михайлин. Філософ з головою хлопчика. З нагоди 60-річчя від дня народження Анатолія Стожука
Опубліковано | 19 Березня, 2015 | Прокоментуй!
Не приховаю: я позичив цю назву. Так Кость Буревій назвав Валер’яна Поліщука в статті, яку опублікував у журналі «Червоний шлях» (1930, № 3-4).
Чому ця назва пасує до Анатолія Петровича Стожука?
Хочеться думати, що цього не потрібно пояснювати тим, хто його знає, чув його виступи, читав його твори.
Я вперше подумав про таке визначення колись давно, слухаючи його виступ на письменницьких зборах. Тоді виступало багато промовців, але лише Анатолій Петрович запам’ятався, бо говорив про сучасний стан літератури, літературний процес, про проблеми Спілки й нашого письменницького довкілля, але… осмислював це з певної метапозиції, піднявшись на вершину, з якої були видні, в один бік глянувши, причини, а в другий бік глянувши, наслідки; говорилося про це такими словами, що я подумав, ще тоді не знаючи гаразд його творчості, що Анатолій Петрович — поет. Потім довідався: ні, прозаїк, який пише на історичні теми. Читати далі
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія
Опубліковано | 7 Березня, 2015 | 1 коментар
Ушкалов Л. В.
ISBN 978-966-372-536-9.
До книги входить близько 300 невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка (1814—1861) — поета, художника, музиканта, мислителя. Шевченко постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка в широкому контексті української та світової культури. А ще, пильно вдивляючись в образ поета, він намагається описати свій власний духовний досвід.
Читати тут
Леонід УШКАЛОВ. «ПРО НАСЛІДУВАННЯ ХРИСТА» В УКРАЇНІ (ЕСКІЗ НА РІЗДВО)
Опубліковано | 7 Січня, 2015 | Прокоментуй!
У 1427 році августинець-канонік Тома Кемпійський (Томас Гемеркен; 1379/80–1471) завершив роботу над своїм славетним набожним трактатом під назвою «De imitatione Christi» («Про наслідування Христа»). А в 1473 році, невдовзі по смерті автора, трактат Кемпійця вперше побачив світ друком. І з того часу цей невеликий за обсягом твір став справжнім мегабестселером, найбільш тиражованою набожною книжкою після Біблії. Він існує ніби поза часом і простором. Кажуть, що «Imitatio» витримало не одну тисячу видань і перекладене майже сотнею мов. Цей твір має якусь надзвичайну притягальну силу. А в чому вона полягає? Відповісти на це питання досить складно. Йоган Гейзінга в книзі «Осінь середньовіччя» (1919) писав про це так: Кемпієць «не був ані богословом, ані гуманістом, ані філософом, ані поетом; власне кажучи, він не був навіть містиком; і він написав книгу, якій судилося стати духовною втіхою на цілі віки». Справді, Кемпієць не мав ані палкого громадянського темпераменту, ані домежно розкутої фантазії, він не знав нестримного пориву в метафізичні глибини… «Він, – каже Гейзінга, – скрізь шукав одного лише спокою і знайшов його in angello cum libello [у куточку з книжечкою]». Через кілька століть після Кемпійця мій улюблений мислитель Сковорода, намагаючись окреслити найглибшу суть філософії, напише в одному з листів: філософія – то не що інше, як уміння «перебувати на самоті з собою… з собою вміти вести розмову» («secum ipso morari… secum loqui posse»). Щось подібне можна сказати й про «Imitatio»: це щира некваплива розмова з самим собою про сенс усього, що коїться в тебе на душі. І ця розмова рано чи пізно стає розмовою з Богом, золотавою ліствицею Якова на темному тлі життя, словом, вона стає твоєю розрадою. Мабуть, якраз тому, – продовжував Гейзінга, – книга Кемпійця, «сповнена нехитрих роздумів про життя та смерть і призначена для скутого безнадією серця, стала книгою воістину для всіх часів». Сам її ритм годен справляти на тебе невигладне враження: «Монотонне звучання фраз, що спокійно плинуть одна за одною, і стримані асонанси робили б «Imitatio» подвійною прозою, якби не той рівномірний ритм, що викликає в уяві гомін моря в тихий дощовий вечір чи вже подих осіннього вітру… Тут тільки мир, спокій, тиха смиренна надія й утіха. «Taedet me vitae temporalis». «Земне життя мені мульке», – каже Тома. Але звернені до нас слова цієї далекої від світу людини підтримують нас у житті так, як не годні підтримати жодні інші».
А яке місце посідає трактат Кемпійця в духовному світі української людини? Поговорімо про це бодай коротко в час святкування Різдва. Читати далі
Наталя Васильєва “Я пишу, ты пишешь, мы пишем… (отчет о семинаре «Молодая Слобожанщина-2014»)”
Опубліковано | 3 Січня, 2015 | Прокоментуй!
Это не правило спряжения глаголов, это – констатация факта. В наше время трудно не писать: все, что происходит вокруг нас, вызывает эмоции, и самое простое, что мы можем сделать с ними – выплеснуть на бумагу.
Можно прошептать о себе: «я – пишу…», можно закричать о себе «Я – пишу!», а можно сказать уверенно и твердо: «я – пишу», и признаться в этом в первую очередь самому себе. Если ты признаешь это, значит, тебе уже не все равно, что у тебя выходит, тебе важны реакция читателя и мнение знающего человека. Именно такие люди, небезразличные к своему творчеству, подали рукописи на семинар «Молодая Слобожанщина», и в этом кроется важнейший первый шаг к созданию писателя в самом себе. Читати далі
Альманах “КВАРТАЛИ”
Опубліковано | 24 Грудня, 2014 | Прокоментуй!
ДО ЧИТАЧІВ
Цим виданням ми прагнемо відродити давню слобідську традицію, без якої годі уявити історію української літератури останніх кількох століть. Згадати бодай альманахи, укладені харківськими романтиками та їхніми послідовниками, а чи — діячами «червоного ренесансу» в столиці на Лопані, коли 1924 року вперше з’явилися «Квартали» за участю Миколи Хвильового, Володимира Сосюри та Майка Йогансена.
Водночас хочемо уникнути певної претензійності, адже маємо справу з напрочуд делікатним матеріалом – художнім словом на стадії свого вивершення й достигання. Власне, те, що ми Вам пропонуватимемо в цьому та наступних числах, – це своєрідний слобідський зріз літератури, а точніше — тих літературних явищ, що так чи так перебувають у силовому полі Харкова.
Звичайно, цей зріз не всеохопний і не вичерпний, але, поза тим, яскравість та неординарність авторських художніх світів – чудовий привід перегорнути наступну сторінку, та й загалом стати нашим постійним читачем.
Наш альманах гостинно відкриває свої сторінки як для досвідчених, так і зовсім юних авторів, як професійних письменників, так і початківців. Вимога єдина до всіх – висока якість представленого матеріалу. Саме за це боровся свого часу й Микола Хвильовий, подаючи особистий приклад ревного ставлення до художнього тексту.
Сподіваємось на увагу широких читацьких кіл, а також на те, що слобожани словом і ділом підтримають нову літературну трибуну, потреба в якій давно назріла. Хай незліченні харківські квартали відчують свою присутність у виданні, яке носить їхнє славне ім’я.
Редколегія
Теги: «Квартали»
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
Підтримка сайту: Андрій Пеляк