Критика та есеїстика

Віктор БОЙКО. ПРО  ЗБІРКУ  «У РОЗЧАХНУТОМУ СВІТІ»  ВАЛЕНТИНИ  ОВОД

Опубліковано | 19 Травня, 2016 | Прокоментуй!

Це – проза. Дещо сентиментальна, трохи банальна, дуже тонкосльоза. Але тим-то й цілком природна оповідь емоційної співчутливої душі.

Болюча мудрість оповідання «Дві матері», народженого 1965 р., з книги однойменної назви (1987). Дві суперниці за коханими. Дві журливиці за полеглими синами. Дві сироти з букетами городніх квітів біля могили невідомого солдата. Певно, й людину з кам’яною душею доведе до плачу ця печальна історія. Читати далі

---

Олександра Ковальова. Сонце в жалобі (рецензія на книжку Віктора Пінченка «Облученная муза», Харків, «Майдан», 2016)

Опубліковано | 13 Травня, 2016 | Прокоментуй!

         Людина – істота оптимістична. Знаючи, що рано чи пізно помре, вона  не думає про смерть. А от коли трапляється велике горе, різні люди реагують на нього по-різному. Спектр емоційних реакцій та душевних станів тут надзвичайно широкий і строкатий: гнів, поклик  порятувати ближнього, помогти йому; інший напрямок – паніка, страх, переляк, безсилля, бажання сховатися за спиною ближнього; ще інший – цинічне намагання підставити свого ближнього, за будь-яку ціну обійти загальне лихо, на фарисейський лад виправдовуючи свої підлі вчинки, мовляв,  жертви має принести хтось інший, тільки не я, бо я з надто дорогої матерії…

Минуло 30 років з дня чорнобильської трагедії. Виплакано море сліз матерів, дружин, сестер  усіх мертвих і живих чорнобильських героїв. Розлито море брехні. Украдено мільярди грошей у різних валютах. І люди з цим живуть. Отже, люди – істоти оптимістичні. Знову ж таки, кожен на свій лад залежно від міри совісті. У поета ця міра особлива, та ще як він сам побував у чорнобильському пеклі, сам  горів у чорнобильських пожежах, сам був засипаний чорнобильським попелом… Читати далі

---

НАМ ТРЕБА ГОЛОСУ ІВАНА НИЗОВОГО

Опубліковано | 19 Квітня, 2016 | Прокоментуй!

Із творчістю Івана Низового, на свій превеликий сором, я познайомився доволі пізно, років тому чотири. Уже після смерті Поета. У цьому ніби й не зовсім моя вина. Адже в пріснопам’ятні радянські часи вдавалося тримати руку на пульсі поезії. «Промінь» і «Карпати», «Дніпро» і «Каменяр», «Маяк» і «Таврія»… Книги цих видавництв розходилися масовими тиражами. Навіть перші «ластівки».

Прагнучи маргіналізувати й регіоналізувати поезію, влада насамперед знищила книгорозповсюдження. Відтак голоси споконвічних проводирів народу, його чистого сумління стали «гласом вопіющого в пустелі». Можновладцям стало простіше грабувати посполитих, дерибанити і навіть демонтувати державу за вказівкою «старшого брата».

А послухати було що. І нині є. Читати далі

---

Мисик і ми

Опубліковано | 6 Квітня, 2016 | Прокоментуй!

Колись нашому класу треба було написати твір на вільну тему про творчість Пушкіна, ще й придумати назву для тих учнівських роздумів.  Ми вже поставили на шкільній сцені  одну з його казок. На репетиціях вчителька випробувала на мені прийом, як виховати  збайдужіння до обставин і оточення: замість дзеркала я брала в руки совок для сміття. Під регіт  інших виконавців ролей  з надією в голосі мала  перепитувати знаряддя для прибирання: “Я ль на свете всех милее?” Репетицію у домашньому завданні я не описувала, але все-таки вплинула  беззахисність дитини, змушеної відтворювати репліку-приказку на очах однокласників, радих  відчути зайвий раз, що вони — абсолютна більшість.  Тож  мій твір був із лаконічною назвою “Я і Пушкін”.  Вчителька-експериментатор навіть похвалила. Пушкін був для малої читачки не живою людиною, з якою хотілося б говорити, а  просто уособленням осені, отієї, що “унылая пора”, але й “очей очарованье”.

Промайнули десятиліття, і  щоб написати про  антологію сучасної поезії харків’ян  та весняний  вечір у письменницькому клубі,  не знаходжу кращої концентрації теми, ніж  поєднання “Мисик і ми”. Саме в такому порядку слів. Читати далі

---

О. Ковальова. Відгомін розчахнутого світу (рецензія на книгу Валентини Овод)

Опубліковано | 1 Березня, 2016 | Прокоментуй!

«У розчахнутому світі» – так називається нова книга прози Валентини Овод.  Як підзаголовок іде перелік жанрів, з котрими читач має зіткнутися в книзі.  Це, очевидно, просто загальне означення, а читач має сам відгадати, що саме він читає: новелу чи оповідання. Надто все це жанрове розмаїття розмите, це скоріше своєрідний ребус для читача. З етюдами простіше, а от знайти критерії поділу на оповідання та новели навряд чи  наразі можливо, і навряд чи в цьому є нагальна потреба.

Процес читання цілком захоплює  твою читацьку увагу, вона повністю прикута до змісту, до розгортання сюжетів, сприйняття та осмислення психологічних деталей, до самої нарації, такої невимушеної і позірно невигадливої, що, здається, маєш справу не з художнім твором, а з явищем природи.  Однак, в літературі, як і в інших видах мистецтва, природність та позірна простота – то передусім є свідченням майстерності автора та його граничної щирості.  Адже саме щира сповідь лежить в основі кожного твору. Читати далі

---

“РАДОСТІ — ЯК НЕБА В НЕБІ, СМУТКУ — НАЧЕ НЕБА У ВОДІ” (З ОКСАНОЮ ЛОЗОВОЮ У МІСТІ ЛІТЕРАТУРИ ЮНЕСКО)

Опубліковано | 28 Січня, 2016 | Прокоментуй!

 

Звістка  запахла, ніби до Майстерні шоколаду принесли й розклали раритетні  книжки.  Отакі асоціації викликало повідомлення про те, що в грудні 2015 року Львів офіційно став “Містом літератури ЮНЕСКО”.

                 

Оксана Лозова біля Майстерні шоколаду

Читати далі

---