Опубліковано | 22 Лютого, 2015 | Прокоментуй!
Когда-то в детстве поезд шёл в Луганск,
и рано утром Марфа говорила:
«Вставай, сынок!» – Дебальцево. Здесь рядом,
совсем уж скоро – Ворошиловград…»
С тех пор полмира переворошило
напором смыслов, хаосом ветров. Читати далі
Опубліковано | 1 Лютого, 2015 | Прокоментуй!
КОРИДОР СЛАВИ
Коридором Слави провели
Кіборгів – низький уклін за мужність!
Хоч обличчя – кольору золи,
В поглядах – такий посил потужний!
Опубліковано | 20 Січня, 2015 | Прокоментуй!
Поетичну добірку читати тут
Опубліковано | 12 Січня, 2015 | Прокоментуй!
Р69 ВОЛОШЕЧКА: лірика. – Харків: «Федорко», -2014, – 84 с.
ISBN 978-966-2785-56-2
Нову поетичну збірку В’ячеслава Романовського репрезентують вірші інтимної, пейзажної та громадянської спрямованості. Книжка видана до 50-ліття творчості відомого українського поета з Харкова, лауреата літературних премій імені Олександра Олеся та Василя Мисика.
Читати тут
Опубліковано | 7 Січня, 2015 | Прокоментуй!
У 1427 році августинець-канонік Тома Кемпійський (Томас Гемеркен; 1379/80–1471) завершив роботу над своїм славетним набожним трактатом під назвою «De imitatione Christi» («Про наслідування Христа»). А в 1473 році, невдовзі по смерті автора, трактат Кемпійця вперше побачив світ друком. І з того часу цей невеликий за обсягом твір став справжнім мегабестселером, найбільш тиражованою набожною книжкою після Біблії. Він існує ніби поза часом і простором. Кажуть, що «Imitatio» витримало не одну тисячу видань і перекладене майже сотнею мов. Цей твір має якусь надзвичайну притягальну силу. А в чому вона полягає? Відповісти на це питання досить складно. Йоган Гейзінга в книзі «Осінь середньовіччя» (1919) писав про це так: Кемпієць «не був ані богословом, ані гуманістом, ані філософом, ані поетом; власне кажучи, він не був навіть містиком; і він написав книгу, якій судилося стати духовною втіхою на цілі віки». Справді, Кемпієць не мав ані палкого громадянського темпераменту, ані домежно розкутої фантазії, він не знав нестримного пориву в метафізичні глибини… «Він, – каже Гейзінга, – скрізь шукав одного лише спокою і знайшов його in angello cum libello [у куточку з книжечкою]». Через кілька століть після Кемпійця мій улюблений мислитель Сковорода, намагаючись окреслити найглибшу суть філософії, напише в одному з листів: філософія – то не що інше, як уміння «перебувати на самоті з собою… з собою вміти вести розмову» («secum ipso morari… secum loqui posse»). Щось подібне можна сказати й про «Imitatio»: це щира некваплива розмова з самим собою про сенс усього, що коїться в тебе на душі. І ця розмова рано чи пізно стає розмовою з Богом, золотавою ліствицею Якова на темному тлі життя, словом, вона стає твоєю розрадою. Мабуть, якраз тому, – продовжував Гейзінга, – книга Кемпійця, «сповнена нехитрих роздумів про життя та смерть і призначена для скутого безнадією серця, стала книгою воістину для всіх часів». Сам її ритм годен справляти на тебе невигладне враження: «Монотонне звучання фраз, що спокійно плинуть одна за одною, і стримані асонанси робили б «Imitatio» подвійною прозою, якби не той рівномірний ритм, що викликає в уяві гомін моря в тихий дощовий вечір чи вже подих осіннього вітру… Тут тільки мир, спокій, тиха смиренна надія й утіха. «Taedet me vitae temporalis». «Земне життя мені мульке», – каже Тома. Але звернені до нас слова цієї далекої від світу людини підтримують нас у житті так, як не годні підтримати жодні інші».
А яке місце посідає трактат Кемпійця в духовному світі української людини? Поговорімо про це бодай коротко в час святкування Різдва. Читати далі
Опубліковано | 3 Січня, 2015 | Прокоментуй!
Это не правило спряжения глаголов, это – констатация факта. В наше время трудно не писать: все, что происходит вокруг нас, вызывает эмоции, и самое простое, что мы можем сделать с ними – выплеснуть на бумагу.
Можно прошептать о себе: «я – пишу…», можно закричать о себе «Я – пишу!», а можно сказать уверенно и твердо: «я – пишу», и признаться в этом в первую очередь самому себе. Если ты признаешь это, значит, тебе уже не все равно, что у тебя выходит, тебе важны реакция читателя и мнение знающего человека. Именно такие люди, небезразличные к своему творчеству, подали рукописи на семинар «Молодая Слобожанщина», и в этом кроется важнейший первый шаг к созданию писателя в самом себе. Читати далі