Творчість

Олеся Шепітько. Діяння апостолів

Опубліковано | 7 листопадаа, 2015 | Прокоментуй!

Діяння апостолів

– Каро моя, Каро, – мав звичку повторювати Каринин дідусь. –  Хоча кожен із нас тут лише гість,  та він має тримати земну вісь…

Карина, навіть коли була  ще зовсім маленькою дівчинкою, добре розуміла, що ці дідові слова треба сприймати інакше, ніж будь-які інші. Всерйоз, але  по-іншому… Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. СВЯТІ БОРИС І ГЛІБ НА СЦЕНІ ТЕАТРУ ЧАСІВ МАЗЕПИ

Опубліковано | 17 Жовтня, 2015 | Прокоментуй!

 До 1000-ліття подвигу Бориса і Гліба

Образи святих благовірних князів-страстотерпців Бориса і Гліба посідають особливе місце в українській духовній традиції. Згадаймо хоч би апостольський лист «Euntes in Mundum» верховного архієрея Івана Павла ІІ з нагоди тисячоліття Хрещення Русі. У ньому сказано, що однією з найхарактерніших рис нашої духовності є «набожність до Христових страстей», «вразливість на таїнство терпіння в пов’язаності зі спасенними наслідками Христа»[1]. І далі: «Може бути, що в основі тієї духовності знаходиться також в якийсь спосіб пам’ять про невинну смерть Бориса і Гліба, синів Володимира, яку спричинив їм брат Святополк. Та духовність знаходить свій найповніший вияв у пошані, яку віддають вони «найсолодшому» (сладчайшому) Господеві нашому Ісусові Христові в таїнстві Його терпіння, «кенозіс», які Він взяв на себе у воплоченні і у смерті на хресті (пор. Фил. 2: 5–8)»[2]. А задовго до цього, іще в 1846 році, Михайло Максимович писав: «Уже дев’ятий вік, як на Русі ублажають пам’ять наших святих князів Бориса і Гліба. Преподобний Нестор, описуючи їхнє життя і смерть, славословив їх як “дві світлі зорі, що освітлюють усю Руську землю”[3], як “заступників Руської землі, які завжди моляться за своїх людей і подають зцілення всім, хто приходить до них з вірою і любов’ю”[4]. Український народ зберіг особливу віру в святих мучеників-князів… Ще й тепер в Україні вважають за велике свято друге травня й не ведуть у цей день польових робіт, за прислів’ям старих людей: “на Гліба й Бориса за хліб не берися”»[5]. Образи Бориса й Гліба так глибоко ввійшли в народну свідомість, що вплинули на формування самої нашої мови. Олександр Потебня писав із цього приводу: «Буває й так, що дані від початку звуки календарних назв не викликають у пам’яті підходящих туземних слів; у такому разі ці звуки несвідомо видозмінюють і пристосовують до панівного змісту думки. Це – вплив на мову… 2-го травня – Бориса і Гліба. Бориш-день (у Даля – борис-день) – бариш-день (що-небудь продати, щоб весь рік торгувати з баришем), “На Гліба Бориса – за хліб не берися”»[6].

А що відбувалося впродовж багатьох століть другого травня? Читати далі

---

Ігор Михайлин. Про «Далекі вогнища» Олеся Гончара*

Опубліковано | 1 Серпня, 2015 | Прокоментуй!

Ця повість датована 1986 роком, а вперше опублікована в однойменній збірці оповідань і повістей у видавництві «Радянський письменник» в 1988 році. Що ж це виходить? Що це мало не останній твір великої прози Олеся Гончара? Роман «Твоя зоря», який є реально останнім романом письменника, опублікований 1981 року. І справді: а що було після нього? Невеличка, сумірна з «Далекими вогнищами», повість «Спогад про Океан», під якою стоїть дата 1986—1987 і яка була опублікована в січневому числі журналу «Вітчизна» в 1988 році. Реально вона прийшла до читачів раніше за «Далекі вогнища», подані в книзі. Ну і, зрозуміло, потім була публіцистика — книжка «Чим живемо», яка вийшла двома виданнями 1991 і 1992 року. Але що там у нього в цей час писалося в художній творчості? І чому він у 1986 році вирішив написати повість про 1933? Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. ПОТЕБНЯ І СКОВОРОДА: ЛОВИТВА НЕВЛОВНОГО ПТАХА

Опубліковано | 17 Липня, 2015 | Прокоментуй!

До 180-ої річниці від дня народження

Олександра Опанасовича Потебні

Навряд чи помилюся, коли скажу, що Олександр Потебня (1835–1891) і Григорій Сковорода (1722–1794) належать до кола найбільших українських мислителів. Принаймні їхню роль у нашій інтелектуальній традиції важко переоцінити. Мені здається, що це свого роду символічні образи нової і старої України. А чи існує між ними якийсь зв’язок? Дуже цікаве й непросте питання. Напередодні ювілею Потебні спробую на нього відповісти. Читати далі

---

Олександра Ковальова. Голос горлиці. Світлій пам’яті Майї Львович (23.04.1933-13.07.2015)

Опубліковано | 16 Липня, 2015 | Прокоментуй!

Кажуть, що під дощ горлиці віщують людські долі. А ще кажуть, що під шемріт дощу легше прокладаються стежки поміж світами, видимими і невидимими, цими і тими…

Я стою під Жихарськими соснами край Жихарського лісу, а думаю про інший ліс – Кароліщевицький, той, що в далекій Білорусі.

                            Каролищевицький ліс

                            Першим променем проріс.

                            На Лосинім серед лоз виріс лось.

                            Світлом сонячним проріс

                            Каролищевицький ліс.

                            Проснувсь.

                            І Алесь на ліс увесь:

                            – Добрай раніцы! – А десь –

                            Озивається здаля: – Хрусь-хрусь! –

                            Відгукається: – Шелесь! –

                            Добрай раніцы, Алесь!

                                   Добрай раніцы, зямля Бєларусь!

         Так писала Майя Львович про любі її серцю білоруські краєвиди, про місця, де вона проводила в молоді роки багато часу разом із своїми дорогими друзями – білоруськими поетами, котрих перекладала, творчість яких добре знала і цінувала. Перераховувати їх – то вийде довгий список, куди ввійдуть ледь не всі білоруські поети, давні і сучасні. Читати далі

---

Цей невтомний харків’янин. Пам’яті Івана Степановича Маслова

Опубліковано | 22 Червня, 2015 | Прокоментуй!

Він був російським письменником і двадцять років (1995–2015) завідував кафедрою української та світової літератури в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. Від цього російського письменника я ніколи не чув російської мови. Він любив Україну та її народ, шанував землю, яка дала йому життя. Розумів, що українці на своїй землі потребують підтримки кожної чесної людини, і був такою чесною людиною. Читати далі

---