Літпроцес

А ВОНА ІЩЕ ЯКОСЬ ВЕРТИТЬСЯ: нова книга поезій Олександра БОБОШКА

Опубліковано | 10 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

Днями побачила світ нова збірка віршів харків’янина Олександра Бобошка.

Читати далі

---

“ІНШИМИ ОЧИМА”: нова книга Мар’яни Даниленко

Опубліковано | 6 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

У видавництві «Майдан» вийшла друга збірка Мар’яни Даниленко «Іншими очима». Щоразу, як я беруся до цієї книги, мені хочеться обійняти автора. Обійняти і тримати за плечі, щоб її біль трохи вщух.

Читати далі

---

Катерина Борисенко. На пошану ювіляра

Опубліковано | 5 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

Українську літературу любити не просто складно, а майже неможливо. Здається, ця сумнівна теза аж надто активно транслюється в нас протягом останніх років. Ну справді, як можна її любити, якщо до ХІХ століття вона писана «незрозумілою мовою», до того ж про Бога (як сказав один телеведучий, «сиділи якісь ченці й писали якісь літописи»), а все ХІХ століття вона «про село». Тож лише століття ХХ може бути вартим уваги сучасних «просунутих читачів». А от спростовувати подібні твердження можна лише за допомогою цікавих розвідок із історії вітчизняного письменства.

Власне дослідження української літератури і є об’єктом багаторічної праці професора Леоніда Ушкалова. Тут варто згадати й ґрунтовні студії, присвячені творчості Григорія Сковороди, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Панаса Мирного, й статті із найновішої книжки «Що таке українська література», які мають невимушений виклад, а проте містять низку цікавих фактів, що найкраще сприяє її популяризації. А перша в Україні авторська Шевченківська енциклопедія дає можливість подивитися на постать класика свіжим  оком, позбавленим нав’язаних шаблонів, які дотепер, на жаль, «штампує» школа. Принаймні мої студенти щиро дивуються, коли дізнаються, що Тарас Григорович любив котів, закохувався у брюнеток, смакував каву по-віденськи і… починають читати його твори. Читати далі

---

СЛОБОДИ КРОВИНКА (до ювілею ОЛЕНИ ЗОРИЧ)

Опубліковано | 1 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

          Справжність поета, на мою думку, вгадується, перш за все, з того, як він резонує з часом, в якому живе. Якщо голосу бракне, коли вимагається сказати «так» чи «ні», губиться в гулі натовпу чи, навпаки, він неприродно високо береться, – то жодними зовнішніми «прибамбасами» чи ретушуванням не приховаєш фальшивого звучання. Про це подумалось, коли зайшлось про поетесу, нашу землячку Олену Зорич. Читати далі

---

«ЧОРНИЙ ЧАС» І ВЕЛИЧ ЕСКАПІЗМУ

Опубліковано | 1 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

«ЧОРНИЙ ЧАС» І ВЕЛИЧ ЕСКАПІЗМУ

Написати про «Повітря резервацій» Володимира Базилевського я наважилася, прочитавши в одному з чисел «Літературної України» допис п. Олександра Шугая, присвячений цій книжці, яка об’єднала вірші 2011–2012 рр. Статтю п. Шугая редакція супроводила заохоченням до дискусії – і я піймалася на цей манок, хоча й не почуваюся «фаховим літературознавцем чи критиком». Взагалі «фаховий літератор», як на моє вухо, звучить трохи пафосно і мимоволі самоіронічно, майже як «фаховий філософ». Література – не тільки і не стільки ремесло, скільки спосіб життя, і ця солодко-гірка істина пронизує чи не всю творчість Володимира Базилевського – поета-мислителя, причому мислителя вельми багатогранного, нешаблонного, незрідка парадоксального й геть непередбачуваного. Читати далі

---

ВЛОВИТИ НЕВЛОВНЕ (Роздуми над новими книгами ОЛЕКСІЯ КОВАЛЕВСЬКОГО)

Опубліковано | 24 Жовтня, 2016 | 1 коментар

Для  мене  Олексій Ковалевський – один із найцікавіших сучасних поетів Слобожанщини. Наперед хочу застерегти, що мої роздуми про дві його нові книги – це не літературознавча розвідка, не аналіз вимогливого критика, а враження читача, до того ж враження безпосередні – в процесі читання.  Ось так, як я ці книги читаю, так і складаються враження.

Відстань між роками видання цих книг зовсім мала, всього два роки.  Поетична книга («Сон гетьмана») видана українською мовою: «Майдан», 2014 р.. Літературний щоденник  («После  Майдана») видано російською мовою: «Факт», 2016р.

Вірші О.Ковалевського мені чомусь завжди нагадували Є. Плужника. Чим? Десь проривалася плужниківська напружено-трагічна інтонація, якась невимовна зболеність тонкої, ранимої душі. Обірваність окремих рядків. Драматична заякореність образу в глибинах української ментальності. Може, тут варто говорити і про якісь регіональні нюанси, і не лише на рівні слова, а й на рівні всієї картини світу. Ці два, в принципі дуже різні поети,  родом із краю крейдяного мовчання – східної білогірської Слобожанщини. Уся топоніміка тут як алюзія на крейдяно-камінне дно океану вічності (Білолуцьк, Біловодськ, Білокуракіне, Старобільськ)… Читати далі

---