Опубліковано | 18 Квітня, 2018 | Прокоментуй!
Олександра Ковальова (Олеся Шепітько) із оповіданням “Мить вічності” перемогла в номінації «Документалістика» Конкурсу документального оповідання “Бути людиною”-2018.
Щиро вітаємо Олександру Прокопівну!
Оповідання можна читати тут
Ось детальніша інформація про конкурс: Читати далі
Опубліковано | 18 Квітня, 2018 | Прокоментуй!
Вона тихо зайшла до кімнати і важко опустилася на стілець. Хіба я забула зачинити вхідні двері? Мабуть, забула. Наша комуналка на розі Мироносицької та Петровського для всієї української громади Харкова – прохідний двір. Початок 90-х, сподівання та розчарування. Інна важко дихає і мовчить. Завжди говірка і привітна, вона має розгублений вигляд і не знаходить слів.
– Він знову написав.
– Хто?
– Ріхард. Я прийшла за порадою. Сама я не можу ні на що зважитися, я так відвикла від позитивних емоцій, від щирості… А це триває вже більше тижня. Кожного дня два-три листи. Довгі, відверті. Хіба таке можливо? Як він взагалі мене знайшов? Ми вже такі немолоді люди. Піввіку минуло. Усе спливло, усе змив потік часу. Важкий потік…
Я перечитую листи, вони нагадують мені триб життя німецьких романтиків: високий політ душі, вир, з якого постає пісня серця, щирість, яка не відає ні рангів, ні меж. Читати далі
Опубліковано | 28 Березня, 2018 | Прокоментуй!
* * *
Ночі ще не вистудили землю,
По соломі ходить вороння.
Від полів себе не відокремлю,
Усе життя —
це небо і стерня.
Восени ми всі — одна родина.
Молодість, чим далі, відстає.
Що мені суха очеретина
Біля річки стиха награє?
Одгриміли грози кругойдучі,
Одшуміли голубі дощі.
Червоно —
до відчаю! —
на кручі
Жевріють шипшинові кущі.
Спів пташиний чуємо все рідше…
Звідки ця тривога в голосах?
Просто стало раптом просторіше:
Нам — у долі,
їм — у небесах. Читати далі
Опубліковано | 12 Березня, 2018 | Прокоментуй!
Травень. Пахне бузком і свіжістю. Виїжджаємо з Харкова з північного боку – через Олексіївку. З автомагнітоли линуть звуки саксофона: ненав’язливий якісний джаз. Я – на пасажирському сидінні, за кермом – пані Ольга, енергійна жінка середніх літ, наділена органічною, невимушеною елеґантністю. Її красиві, правильні риси так нагадують обличчя її батька – відомого поета й прозаїка Віктора ТИМЧЕНКА (нар. 1930 р.), багаторічного керівника знаної на Харківщині (і не тільки) літературної студії. Пан Віктор не лише подарував світові чимало власних вартісних творів – йому вистачало альтруїзму пробуджувати й плекати таланти інших. Читати далі
Опубліковано | 9 Березня, 2018 | Прокоментуй!
Опубліковано | 9 Березня, 2018 | Прокоментуй!