Опубліковано | 14 Серпня, 2018 | Прокоментуй!
Це книга-рана. І ліки. Давно не тримала такої в руках. Рідна, різна, вразлива і грізна.
Книжка-світ, книжка-дім, книжка – обійстя. Заходиш/народжуєшся – «Сотворення світу» – ти по-сковородинівськи вільний, незалежний, невпійманий. Потрапляєш у чотири стіни – «Спотворення світу» – «І живе стало, мов мертве, / таке скалічене, покривлене…» І нікуди не дітись від хижих звірів, хаосів, криків, катастроф, хакерів, істерик, мейлів, лайків, бомб, чарок – у світі, і найболючіш – у самому собі! Та поміж численних руйнівних звуків раптом чуєш тихий ґелґіт і шарудіння десь угорі. Виходиш у другі двері – і ти в саду, де грушка, де дощ, де гриби, де сосни й вітер-диригент. Підводиш очі – а на даху твого дому не супутникова антена, а… лелече гніздо. І малеча пороззявляла роти в небо – скоро прилетить мама. І Бог угорі. Ось чим серце заспокоїться. І стає просто й тихо. І народжується відповідь: «Любов, слово і добре ставлення до людей – цим і тримаємось». Так говорить Ольга Тараненко.
Опубліковано | 14 Серпня, 2018 | Прокоментуй!
Завантажити книгу можна тут
Воно й непогано, що людина нібито може все, але це все має свої межі. І в натурі людській ходити біля тих меж і принюхуватись, і приглядатись, і пробувати визирнути, а що там – по той бік? Та про це щодень, звісно ж, не думається, а просто живеться. І життя, на перший погляд, вічний броунівський рух людських душ і доль, що матеріалізуються… Дороги – биті шляхи, стежки, автобани, не помітні оку сліди трасуючих куль (але ж вони поціляють!)… І це все заразом – одне ціле, один вселенський організм людства. І кожна твоя або чиясь мить (болюча, радісна, пронизана відчаєм, надією, світлою любов’ю, чорнотою ненависті, ущипливою заздрістю, самопожертвою – та хіба все перелічиш, що стається за одну-єдину мить!) в нас, з нами, поряд і далеко, але все одно якимось чином нас торкає.
Автору хотілось спробувати вирвати певну мить і розгледіти її – мить буденного життя. І передати цей видимо-невидимий зв’язок усього з усім, і осягнути цей взаємовплив, один кінець якого народження, а інший – смерть. Або навпаки: смерть як поштовх до народження.
Опубліковано | 5 Липня, 2018 | Прокоментуй!
Спливає термін подання робіт на семінар – до 15 серпня 2018 р., як виняток роботи прийматимуться до кінця поточного тижня.
Семінар відбудеться у вересні (вікових обмежень немає; не члени Спілки письменників)!
Подавати добірки обсягом до 20 сторінок за номінаціями “Проза”, “Поезія”, “Драматургія”, “Публіцистика”, “Переклади”, “Література для дітей” на адресу litkharkiv@gmail.com із приміткою “Молода Слобожанщина”. Додати контакти – мейл, телефон.
Опубліковано | 24 Червня, 2018 | Прокоментуй!
ДО УВАГИ МОЛОДИХ АВТОРІВ: ЗАПРОШУЄМО ВЗЯТИ УЧАСТЬ У ШОСТОМУ КОНКУРСІ «МІЖНАРОДНА СЛОВ’ЯНСЬКА ПОЕТИЧНА ПРЕМІЯ»’2018!
П О Л О Ж Е Н Н Я
про «Міжнародну Слов’янську Поетичну премію»
«Міжнародна Слов’янська Поетична премія» заснована Харківською Обласною Організацією Національної спілки письменників України, ХОО Національного Фонду Культури України, Державною Науковою Бібліотекою ім. В.Г. Короленка і об’єднанням підприємств «Корпорація Гідроелекс» для підтримки і заохочення літературної творчості молодих поетів, у віці до 35 років. Читати далі
Опубліковано | 23 Червня, 2018 | Прокоментуй!
Мій сьогоднішній співрозмовник – воїн і поет. Як античний Тіртей, як Ольжич і Маланюк. Яким чином поєднуються в одній душі ці дві позірно несумісні іпостасі, мене цікавило ще з того осіннього дня 2016 року, коли я вперше побачила Олександра ЛИСАКА (нар. 1983) у харківському Будинку письменників і він подарував мені дві свої поетичні збірки – одну давнішу, другу свіжоспечену («Творю свій день», 2011, і «Синдром фантомного болю», 2016). Погортавши обидві книжки, я з подивом відзначила, наскільки друга, написана фактично «в окопі», сильніша за першу: це не просто творче зростання – це творчий прорив. На момент нашого знайомства «окопні» вірші Олександра гриміли на шпальтах «ЛітУкраїни», а сам автор готувався вступати до Спілки письменників, для чого й попросив у мене рекомендацію. Та щойно я її написала, як виявилося, що поета вже з тріумфом вітають як нового члена Спілки – без жодних рекомендацій.
Лисак – яскравий представник правого крила нашої культури. Його тексти – це підкреслено чоловіча поетична мова, з особливою карбованістю формулювань та категоричністю суджень, – утім, не без деякої декларативності та ухилу в публіцистику, від чого, мабуть, у громадянській ліриці вберегтися важко. Й в особистому спілкуванні він знов-таки не уникає ні рішучих тверджень, ні гострих оцінок, ні жорсткуватої подекуди іронії. Навіть після закінчення розмови довго ще пам’ятається прямий погляд цього чоловіка – молодого, але вже батька трьох дітей, уже значеного дуже непростим досвідом війни.
Такі, як він, мужніють рано. Такі, як він, надзвичайно природно і якось безстрашно беруть на себе відповідальність – за мовлене слово, за родину, за країну. Читати далі
Опубліковано | 15 Червня, 2018 | Прокоментуй!
Ця розмова почалася з книги “Розмови про Україну” (видавництво “Дух і Літера”). Ні, не так. Вона починалася ще давніше, зі статей Ярослава Грицака, з якими часто погоджувалася на всі сто, але часто й дискутувала. Щоправда, про себе. Тож коли випала нагода поспілкуватися в затишній студії Харківського обласного радіо, то зупиняло одне – часу для таких розмов завжди мало. Особливо на розмови про Україну, світ, розвиток і те, чому потрібно читати великі книги.
Довідка.
Ярослав Грицак – історик, редактор-засновник «України Модерної», професор Українського католицького університету та директор Інституту історичних досліджень Львівського Національного університету ім. І. Франка. Автор статей і книжок із проблем модерної історії України та Центрально-Східної Європи.