Критика та есеїстика

Ігор Михайлин. Як Олег Чорногуз двічі хотів до моря (Нотатки до ювілею)

Опубліковано | 27 Липня, 2016 | Прокоментуй!

Можливо, він хотів до моря й більше, ніж два рази. Можливо, він хотів до моря все життя. Але розповів про своє бажання лише двічі.

Перший раз — у 1973 році.

Це був чорний для свідомого українства час. Попередній рік сьогодні в історії відомий під назвою Репресії в Україні 1972 року. Тоді були заарештовані Василь Стус, Іван та Надія Світличні, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Іван Дзюба (у Києві); В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Ірина та Ігор Калинці (у Львові); Анатолій Здоровий та Ігор Кравців (у Харкові). Загальне число арештованих за підрахунками різних авторів коливалося від ста до двохсот осіб. Арешти тривали й 1973 року. 19 лютого 1973 року був заарештований поет Степан Сапеляк та 24 вересня 1973 року засуджений Тернопільським судом до п’яти років позбавлення волі та трьох років заслання. Його доля з 1983 року була пов’язана з Харковом.

Російській комуністичній владі вкотре здалося, що вона остаточно приборкала українців на їхній власній землі, на своїй батьківщині. Аж раптом… Читати далі

---

МОТИВИ ТВОРЧОСТІ ВІКТОРА ТИМЧЕНКА (на матеріалі книги «МІЖ УЧОРАШНІМ І ЗАВТРАШНІМ»)

Опубліковано | 12 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Харківський поет Віктор Петрович Тимченко відомий на всій Україні як митець, наставник, багаторічний керівник літературних студій. Людина з непростою долею – осліп, іще будучи підлітком, – він зумів уникнути сліпоти душевної, про що часто говорить у віршах. Тверда життєва позиція, ставлення до людей і ситуацій через призму чесності, доброти, чуйності зумовлюють тематику творчості поета, в доробку якого близько 20 збірок лірики. Вочевидь, розгляд мотивіки віршів з книги В. Тимченка «Між учорашнім і завтрашнім» (читати книгу тут) здатен вияскравити одну зі сторінок сучасної слобожанської літератури.

Читати далі

---

Олександра Ковальова. «Прикинулся золотом – так блести» (Роздуми над «Небесным рок-н-роллом» Асі Шевцової)

Опубліковано | 9 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Усе б якось було, домовилися між собою дорослі, солідні люди, повідпускали собі бороди, вуса, животи: ми солідні, наша думка авторитетна, ми тут навічно, нам тут вирішувати, що і як… Одного вони не врахували: світ оновлюється через прихід нових поколінь, тобто – дітей. А ці діти виявляються єдиними серйозно мислячими істотами. Читати далі

---

Анатолій Стожук. ГАБА ДЛЯ ПОЕТА

Опубліковано | 3 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Довга мовчанка подеколи схожа на безоглядне зухвальство, а чи то затятість супротив світу. Тож кільканадцять років між попередньою і цією книгою — цілісінька прірва часу, що здатна поглинути будь-що, а поета тим паче. «Цінуйте час, бо дні лукаві», — напучував Апостол Павло. І як тут не піддатися спокусі і не застерегти поета й себе, але розумієш, що поспішність породжує легковажність і поквап, які лиш завадять справі, а віршотворенню й поготів. Евентуально, автор і сам це добре розуміє, бо пише про межу, за якою — молодість і завжди несподівана старість, коли встиг і вже не встиг. Та як би там не було, а давноочікуване поетичне воскресіння за таких умов набагато яскравіше і промовистіше.

Отже, саме такою несподіванкою стала книга харківського поета Ростислава Мельникова «Апокрифи степу», з якою він прийшов до читача від львівського видавництва Старого Лева, зайве ствердивши істину, що в старі міхи молоде вино не наливають. Читати далі

---

«МОЯ ЄДИНА СВІТЛА ЦЯТОЧКА В ЖИТТІ»

Опубліковано | 27 Травня, 2016 | Прокоментуй!

          Древній художник, ілюстратор книжок для східного правителя, коштовні рукописні фоліанти супроводжував зображеннями себе і своєї коханої. Себе завжди малював червоною фарбою, а її — синьою. Ніби порівнював із стрімкістю вогню й недосяжністю неба.

Наш сучасник Олександр Шугай написав книжку про реальну пару, в житті якої були схід (Азія) і Західна Європа, Харків і Соловки, кольори страждань і короткого щастя. Хист до малювання мали і він, і вона. Він нібито розписав у степу капличку на місці падіння метеорита, вона подарувала йому автопортрет у східному вбранні, з напівзатуленою покривалом половиною обличчя — аби виразнішими здавалися темні очі. Той малюнок буде над його робочим столом до останніх днів життя. “Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика” (оповідь у листах і документах — з коментарями). Так повністю названо книжку, яка починається листом 1932 року. Читати далі

---

Олександра Ковальова. Вага апокрифічного слова

Опубліковано | 19 Травня, 2016 | Прокоментуй!

Тема мандрівки, мабуть, найвдячніша та найпоширеніша  тема в поезії. З піснею на устах мандрував лицар, за ним услід відправлявся, підспівуючи  в такт крокам, поет-підмайстер, за ним романтично налаштований дивак і т. д. і т. п..  Мандрівкою в часі є саме людське життя. З мандрівки постають враження, з враження – апокрифічні, чи, навпаки, не апокрифічні тексти.

«За вікном промайне пілігрим» – так починається мандрівка. Чи кожен може стати цим пілігримом? Ні. Це «скаже ворожка». Є потаємні сили, які багато що (та, власне, все) вирішують у людському житті.. І стежина від вікна проляже не  будь-куди (в ліс, гори, море), вона проляже  саме туди і саме так, «як скаже ворожка».  У нашого ліричного героя вона пролягає степом… Читати далі

---