Опубліковано | 24 Грудня, 2014 | Прокоментуй!
Михайла Драгоманова (1841–1895) поціновували по-різному і за його життя, і згодом. Хтось, як-от Сергій Степняк-Кравчинський, Єгор Лазарев та Фелікс Волховський, бачив у ньому одного з «найбільших політичних мислителів» свого часу[1]. Хтось міг пристати на думку Микити Шаповала, який стверджував, що Драгоманова цілком справедливо вважають «батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної програми українського народу або коротше – ідеологом нової України»[2]. А хтось поділяв присуд Дмитра Донцова, згідно з яким Драгоманов є символом ХІХ століття – цього «найбільш антигероїчного віку нашої історії»[3]. Нехай там як, але навіть діаметрально протилежні оцінки ідей Драгоманова незаперечно свідчать про одне: його роль в українській традиції двох останніх століть важко переоцінити. А ще, як на мене, вони свідчать про те, що наші оцінки Драгоманова ще й досі навряд чи можуть претендувати бодай на якусь остаточність. І головна причина цього – неможливість дотримання засади, про яку говорив колись Юліан Охримович: «Історик Драгоманова мусить держатися одного важного правила: брати під увагу всі його твори, не минати ніже титли, ніже коми…»[4]. Але ж ці твори досі так і не зібрано, не видано, не прокоментовано. Важко навіть сказати, скільки їх є взагалі. Читати далі
Опубліковано | 24 Грудня, 2014 | Прокоментуй!
Японський рикша, арґентинський ґаучо, український поет… Кожний елемент цього ряду – продукт світової історії, що зазнавав особливого впливу соціальних чинників, ставши характерним для визначення своєї нації у світовому суспільстві. Можна було б спробувати говорити й далі таким тоном, але полишимо його на філософів, етнографів, істориків…
Хоча виникає інше поєднання знайомих і звичних понять, якщо замінити прикметники на феодальний, парламентський чи радянський. Коли робити заміну в існуючому порядку, перші дві пари видаються недоладними чи й абсурдними. Зате вираз «радянський поет» упродовж багатьох десятиліть чомусь уважався чи не зразком або еталоном справжньої змістової гармонії. Читати далі
Опубліковано | 8 Грудня, 2014 | 1 коментар
Ушкалов Л. В.
У 95 Література і філософія: доба українського бароко / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2014. – 416 с.
ISBN 978-966-372-580-2
У цій книзі на основі багатого джерельного матеріалу автор розглядає основні аспекти взаємодії української літератури XVII-XVIII століть із філософією. Зокрема, він аналізує цілу низку таких важливих для розуміння природи літератури понять, як «образ» чи «наслідування», різні форми існування філософії в ділянці літератури, жанри, шо перебувають на межі філософії та літератури, порушує питання барокової біблійної герменевтики, літературної традиції тощо.
Опубліковано | 5 Грудня, 2014 | Прокоментуй!
Коли я пропонував тему доповіді «Маркіз де Сад, Ломброзо та інші: західні паралелі до «Я (Романтики)», це була всього лиш певна інтуїція, а точніше, ланцюжок асоціацій. Скажімо, чому «західні паралелі»? Тому що «Я (Романтика)» – це територія екзотики, причому екзотики саме західної. Власне кажучи, крім епіграфа «Цвітові яблуні», який відсилає нас до вкрай витонченого й хворобливого, щоб не сказати «жорстокого», естетизму новели Коцюбинського, а також крім мови, в «Я (Романтиці)» немає геть нічого питомо українського, принаймні немає жодної згадки про Україну. «Інсургенти», «версальці», «чорний трибунал», «новий синедріон», «гільйотина» – усе це, швидше, Франція доби своєї Великої революції, аніж сучасне авторові Лівобережжя. Це такий собі французький «перламутр на бенкеті дикої голодної країни»… А ось «фантастичний палац», у якому відбувається дія. Химерні портьєри, якісь старовинні візерунки, галерея фамільних портретів, темрява… Додаймо сюди ще оксамитні килими, шкури леопарда на підлозі, розкішний кришталь жирандолі, лакеїв, які приносять на таці дорогі вина, зброю, дим сигарет, бій старовинного годинника, далекі пожежі, що їх видно крізь стрімчасті скляні двері, зловісне виття собак. Мій університетський учитель Юрій Миколайович Безхутрий стверджує, що цей антураж – не що інше, як вервечка топосів, запозичених «із так званих «готичних» романів Анни Радкліф чи Метью Льюїса, де нагромаджуються всілякі жахи й огидні злочини, від кровозмішання до матеревбивства». А звідси всього крок до маркіза де Сада. Тим паче що вже на початку «Я (Романтики)» зринає фраза: «Тут засідає садизм!» Читати далі
Опубліковано | 21 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Я один з учасників цієї книги, бо в ній уміщено мою передмову до роману, а у вигляді післямови — моє розгорнуте інтервʼю з Ганною Панасівною. Я розумію з виступів, що ці тексти так само прочитані присутніми і це усуває необхідність повторювати їх головні ідеї. Я спробую сказати про інше. Читати далі
Опубліковано | 21 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
1.
* * *
Тоді ти вийшов на Майдан.
І ось сьогодні, рік потому,
і полум’ям, и димом лан
повзе до вікон твого дому. Читати далі