Новинки

Лариса МАСЕНКО: «УКРАЇНСЬКА МОВА ЗБЕРІГАЄ ПОТУЖНУ КРЕАТИВНУ ЕНЕРГЕТИКУ»

Опубліковано | 23 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Перед нами – мовознавець широкого профілю, чиє ім’я знають і шанують не лише студенти-філологи, а й ширші кола читачів, зацікавлених гуманітарною проблематикою. Сьогодні без Лариси Масенко важко уявити обличчя вітчизняної соціолінґвістики – науки про функціонування мов у суспільстві. Пані Лариса (між іншим, осіння ювілярка) є авторкою багатьох друкованих праць, зокрема монографічних: «Мовна ситуація Києва: День сьогоднішній та прийдешній» (2001), «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004), «(У)мовна (У)країна» (2008), «Суржик: між мовою і язиком» (2011) та ін.

У нинішню хистку добу, коли мимоволі тягнешся до надійного і тривкого, як ніколи своєчасним видається діалог з авторитетним мовознавцем – про деструктивну політику влади і творчий потенціал української мови, про мовну стійкість і національну ідентичність у її приватному і суспільному вимірах. Читати далі

---

«Очима культури» № 33. Микола Куліш і джерела драматизму.

Опубліковано | 9 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Популярне свого часу поняття «національної трилогії» в драматургії Миколи Куліша, яка включала «Народного Малахія» (1927), «Мину Мазайла» (1928) і «Патетичну сонату» (1930), самозрозуміло (адже в СССР всі ці п’єси були в той час забороненими), виникла в українській еміґрації: у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Не знаю, хто перший придумав цей термін: Юрій Лавріненко чи Валер’ян Ревуцький, чи Григорій Костюк або Святослав Гординський, – у всякому разі, для антикомуністично налаштованих українських біженців ідея «національної трилогії» стала аксіоматичною, а самі п’єси з «трилогії» постали одним з вершинних досягнень «Розстріляного відродження» саме з огляду на їх національний, а себто й політичний вимір.
Читати далі

---

«Очима культури» № 32. «Великий стиль» Миколи Зерова.

Опубліковано | 27 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Почавши монументальну працю над перекладом Верґілієвої «Енеїди» 1931 р., Микола Зеров устиг лишити за собою (перед арештом у 1935 р.) тільки неповних п’ять пісень епопеї. Уперше вони були надруковані в підготовленому його другом Максимом Рильським виданні вибраних творів поета у Києві 1966 р.; згодом у найповнішому на сьогодні (хоча й ще далеко не повному) зібранні творів Зерова у двох томах (1990). Сьогодні ж вони в інтернеті (приміром, на сайті «Бібліотеки української літератури»), отож, кожен небайдужий читач може на свій смак перевірити, як філіґранно й високочоло, а в цей сам час як органічно звучить україномовна поезія Зерова-Верґілія, не втративши свіжості звучання за вісім десятиліть. Читати далі

---

«Очима культури» № 31. Микола Хвильовий крізь призму містики.

Опубліковано | 21 Травня, 2014 | 1 коментар

У 1953 р., у вагомій в історії українського «хвильовознавства» статті «Хвильовий без політики», виступаючи проти примітивних «дискусій про те, чи Хвильовий був комуністом, чи націоналістом, чи зрадником України», Юрій Шерех (Шевельов) закликав дослідників звернути увагу на насичену багатогранними нюансами значень філіґранну конструкцію прози Хвильового. Він сам написав про такий «автотематичний» коментар: «…У Хвильового в «Арабесках» є чудесне місце, що я радив би перечитувати кожному, хто береться писати щось про Людину 13-го травня. Хвильовий оповідає Марії свою «автобіографію». Виявляється, що він був незаконним сином «горняшки», що його взяв на виховання бездітний чиновник. Потім у чиновника народився власний син, і тут то почалася трагедія і прийманого батька і приймака-сина. Тут Хвильовий перериває своє оповідання, і Марія запитує: «— Слухай Nicholas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником?» І Хвильовий відповідає: «— Маріє! Ти наївнічаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова». Це — один з ключів до творчости Хвильового. Скільки критиків Хвильового осмішили себе, бо не відчували запаху слова, не розрізняли гри від життя чи може краще сказати, гри в житті від життя без гри».

Читати далі

---

Сергей Шелковый. Апостольское число

Опубліковано | 17 Травня, 2014 | Прокоментуй!

«Дванадесять» – книга поэтических переводов с двенадцати славянских языков на русский. Стихи сорока шести поэтов из двенадцати славянских стран я переводил более года, обращаясь к этой работе едва ли не каждый Божий день и несомненно ощущая в себе при этом некую внутреннюю потребность уже постоянной, вдумчивой и истовой, беседы со своими собратьями-поэтами. Пусть даже, зачастую, эти беседы проходили, в силу реального положения вещей, на немалом временном и пространственном отдалении.  Читати далі

---

«Очима культури» № 30. Павло Тичина: Гра із дияволом?

Опубліковано | 15 Травня, 2014 | Прокоментуй!

В одному з кращих своїх літературознавчих есеїв, «Література межової ситуації», Юрій Лавріненко (відомий читачам насамперед як упорядник класичної антології літератури 1920-х рр. «Розстріляне відродження») запропонував свою інтерпретацію психологічних реакцій провідних українських письменників на «межову ситуацію» Сталінського терору. (Файл DjVu книжки Лавріненка «Зруб і парости», яка містить цей есей можна знайти на сайті diasporiana.org.ua.) Читати далі

---