Новинки

«Очима культури» № 32. «Великий стиль» Миколи Зерова.

Опубліковано | 27 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Почавши монументальну працю над перекладом Верґілієвої «Енеїди» 1931 р., Микола Зеров устиг лишити за собою (перед арештом у 1935 р.) тільки неповних п’ять пісень епопеї. Уперше вони були надруковані в підготовленому його другом Максимом Рильським виданні вибраних творів поета у Києві 1966 р.; згодом у найповнішому на сьогодні (хоча й ще далеко не повному) зібранні творів Зерова у двох томах (1990). Сьогодні ж вони в інтернеті (приміром, на сайті «Бібліотеки української літератури»), отож, кожен небайдужий читач може на свій смак перевірити, як філіґранно й високочоло, а в цей сам час як органічно звучить україномовна поезія Зерова-Верґілія, не втративши свіжості звучання за вісім десятиліть. Читати далі

---

«Очима культури» № 31. Микола Хвильовий крізь призму містики.

Опубліковано | 21 Травня, 2014 | 1 коментар

У 1953 р., у вагомій в історії українського «хвильовознавства» статті «Хвильовий без політики», виступаючи проти примітивних «дискусій про те, чи Хвильовий був комуністом, чи націоналістом, чи зрадником України», Юрій Шерех (Шевельов) закликав дослідників звернути увагу на насичену багатогранними нюансами значень філіґранну конструкцію прози Хвильового. Він сам написав про такий «автотематичний» коментар: «…У Хвильового в «Арабесках» є чудесне місце, що я радив би перечитувати кожному, хто береться писати щось про Людину 13-го травня. Хвильовий оповідає Марії свою «автобіографію». Виявляється, що він був незаконним сином «горняшки», що його взяв на виховання бездітний чиновник. Потім у чиновника народився власний син, і тут то почалася трагедія і прийманого батька і приймака-сина. Тут Хвильовий перериває своє оповідання, і Марія запитує: «— Слухай Nicholas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником?» І Хвильовий відповідає: «— Маріє! Ти наївнічаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова». Це — один з ключів до творчости Хвильового. Скільки критиків Хвильового осмішили себе, бо не відчували запаху слова, не розрізняли гри від життя чи може краще сказати, гри в житті від життя без гри».

Читати далі

---

Сергей Шелковый. Апостольское число

Опубліковано | 17 Травня, 2014 | Прокоментуй!

«Дванадесять» – книга поэтических переводов с двенадцати славянских языков на русский. Стихи сорока шести поэтов из двенадцати славянских стран я переводил более года, обращаясь к этой работе едва ли не каждый Божий день и несомненно ощущая в себе при этом некую внутреннюю потребность уже постоянной, вдумчивой и истовой, беседы со своими собратьями-поэтами. Пусть даже, зачастую, эти беседы проходили, в силу реального положения вещей, на немалом временном и пространственном отдалении.  Читати далі

---

«Очима культури» № 30. Павло Тичина: Гра із дияволом?

Опубліковано | 15 Травня, 2014 | Прокоментуй!

В одному з кращих своїх літературознавчих есеїв, «Література межової ситуації», Юрій Лавріненко (відомий читачам насамперед як упорядник класичної антології літератури 1920-х рр. «Розстріляне відродження») запропонував свою інтерпретацію психологічних реакцій провідних українських письменників на «межову ситуацію» Сталінського терору. (Файл DjVu книжки Лавріненка «Зруб і парости», яка містить цей есей можна знайти на сайті diasporiana.org.ua.) Читати далі

---

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ: «Я ЗАГЛИБЛЮВАВСЯ В ІСТОРІЮ НЕ З ПАРАДНОГО, А З ЧОРНОГО ХОДУ»

Опубліковано | 9 Травня, 2014 | Прокоментуй!

В одному зі своїх есеїв Володимир Базилевський, видатний поет, мислитель, критик і публіцист, лавреат найпочесніших українських літературних премій (Шевченківської та Кулішівської), зізнавався: «Мене постійно переслідує відчуття катастрофи. Так жити – не можна. Так жити – безум. Однак я пишу, отже, живу».

З часом цей катастрофізм у світобаченні поета подвоюється, навіть потроюється: на його глибинно особистий – шопенгауерівського штибу – песимізм, на усвідомлення індивідуальної приреченості накладається відчуття приреченості його непутящої країни і приреченості природи, що його змалку заворожувала, її наївної, беззахисної краси.

Низький больовий поріг, розвинена інтуїція плюс нахил до раціонального препарування – і маємо «людину філософську». Але Базилевський – не лише homo philosophicus, він ще й homo aenigmaticus, чоловік із загадкою. Він не схильний розбалакувати про своє особисте життя, воліє уникати надто конкретних відповідей на надто прямолінійні запитання. Його красиве й суворе обличчя ніби значене печаттю недовідомого смутку. Саме тому з такою радістю ловиш його нечасті усмішки. Читати далі

---

«Очима культури» № 29. Валентин Сильвестров: «Дочекатися музики».

Опубліковано | 8 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Ті, які досі не мали нагоди прочитати виданої 2011 р. видавництвом «Дух і літера» книжки лекцій, чи радше, розмов Валентина Сильвестрова «Дочекатися музики» (російськомовний варіянт появився на рік раніше), можуть отримати деяке уявлення про настрій і характер цього видання із фраґментів відповідей славетного українського композитора (й одного з найвидатніших світових композиторів сучасності) на запитання учасників київської презентації книжки, які свого часу газета «День» надрукувала під заголовком «Валентин Сильвестров: У основі української ментальності особлива форма мелодійності».

Читати далі

---