Новинки

Сергей Шелковый. Апостольское число

Опубліковано | 17 Травня, 2014 | Прокоментуй!

«Дванадесять» – книга поэтических переводов с двенадцати славянских языков на русский. Стихи сорока шести поэтов из двенадцати славянских стран я переводил более года, обращаясь к этой работе едва ли не каждый Божий день и несомненно ощущая в себе при этом некую внутреннюю потребность уже постоянной, вдумчивой и истовой, беседы со своими собратьями-поэтами. Пусть даже, зачастую, эти беседы проходили, в силу реального положения вещей, на немалом временном и пространственном отдалении.  Читати далі

---

«Очима культури» № 30. Павло Тичина: Гра із дияволом?

Опубліковано | 15 Травня, 2014 | Прокоментуй!

В одному з кращих своїх літературознавчих есеїв, «Література межової ситуації», Юрій Лавріненко (відомий читачам насамперед як упорядник класичної антології літератури 1920-х рр. «Розстріляне відродження») запропонував свою інтерпретацію психологічних реакцій провідних українських письменників на «межову ситуацію» Сталінського терору. (Файл DjVu книжки Лавріненка «Зруб і парости», яка містить цей есей можна знайти на сайті diasporiana.org.ua.) Читати далі

---

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ: «Я ЗАГЛИБЛЮВАВСЯ В ІСТОРІЮ НЕ З ПАРАДНОГО, А З ЧОРНОГО ХОДУ»

Опубліковано | 9 Травня, 2014 | Прокоментуй!

В одному зі своїх есеїв Володимир Базилевський, видатний поет, мислитель, критик і публіцист, лавреат найпочесніших українських літературних премій (Шевченківської та Кулішівської), зізнавався: «Мене постійно переслідує відчуття катастрофи. Так жити – не можна. Так жити – безум. Однак я пишу, отже, живу».

З часом цей катастрофізм у світобаченні поета подвоюється, навіть потроюється: на його глибинно особистий – шопенгауерівського штибу – песимізм, на усвідомлення індивідуальної приреченості накладається відчуття приреченості його непутящої країни і приреченості природи, що його змалку заворожувала, її наївної, беззахисної краси.

Низький больовий поріг, розвинена інтуїція плюс нахил до раціонального препарування – і маємо «людину філософську». Але Базилевський – не лише homo philosophicus, він ще й homo aenigmaticus, чоловік із загадкою. Він не схильний розбалакувати про своє особисте життя, воліє уникати надто конкретних відповідей на надто прямолінійні запитання. Його красиве й суворе обличчя ніби значене печаттю недовідомого смутку. Саме тому з такою радістю ловиш його нечасті усмішки. Читати далі

---

«Очима культури» № 29. Валентин Сильвестров: «Дочекатися музики».

Опубліковано | 8 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Ті, які досі не мали нагоди прочитати виданої 2011 р. видавництвом «Дух і літера» книжки лекцій, чи радше, розмов Валентина Сильвестрова «Дочекатися музики» (російськомовний варіянт появився на рік раніше), можуть отримати деяке уявлення про настрій і характер цього видання із фраґментів відповідей славетного українського композитора (й одного з найвидатніших світових композиторів сучасності) на запитання учасників київської презентації книжки, які свого часу газета «День» надрукувала під заголовком «Валентин Сильвестров: У основі української ментальності особлива форма мелодійності».

Читати далі

---

«Очима культури» № 28. Несусвітній Артем Ведель.

Опубліковано | 30 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

З погляду його епохи композиторська творчість Артема Веделя сприймалася як явище принципово традиціоналістське, а то й консервативне. Адже на відміну від його старших сучасників Максима Березовського чи Дмитра Бортнянського, Ведель майже не піддався впливам «італійщини», яка ж була тоді мало не обов’язковим стандартом «високого стилю». Мало того, він не піддався вимогам панівної моди також і в тому, що (знову на відміну від його славетних земляків) не залишив по собі (наскільки знаємо) ані одного твори світської, не духовної музики. Дарма, що був він знаменитим скрипалем, отож зовсім природньо мав би хотіти писати інструментальну музику для скрипки або камерного ансамблю. Читати далі

---

«Очима культури» № 27. Музика й особиста доля Дмитра Бортнянського.

Опубліковано | 25 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

Погляд, висловлений свого часу Дмитром Антоновичем, що «для московського церковного співу значення Бортнянського швидше неґативне», позаяк «підтриманий московською адміністрацією, [він] завдав удару традиційному московському мистецтву, не маючи сили зв’язати народні маси Москвщини з мистецтвом Европи. Але в Україні [його] діяльність була для українського мистецтва органічним кроком уперед» — це твердження спонукає до глибших рефлексій про далекосяжність і характер впливу української культури на культуру Московії у ключових для модерного розвитку обох народів періоді від половини ХVІІ до початку ХІХ ст. Та й про наслідки того впливу на історію як Росії, так і України. Читати далі

---