Новинки

«Очима культури» № 28. Несусвітній Артем Ведель.

Опубліковано | 30 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

З погляду його епохи композиторська творчість Артема Веделя сприймалася як явище принципово традиціоналістське, а то й консервативне. Адже на відміну від його старших сучасників Максима Березовського чи Дмитра Бортнянського, Ведель майже не піддався впливам «італійщини», яка ж була тоді мало не обов’язковим стандартом «високого стилю». Мало того, він не піддався вимогам панівної моди також і в тому, що (знову на відміну від його славетних земляків) не залишив по собі (наскільки знаємо) ані одного твори світської, не духовної музики. Дарма, що був він знаменитим скрипалем, отож зовсім природньо мав би хотіти писати інструментальну музику для скрипки або камерного ансамблю. Читати далі

---

«Очима культури» № 27. Музика й особиста доля Дмитра Бортнянського.

Опубліковано | 25 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

Погляд, висловлений свого часу Дмитром Антоновичем, що «для московського церковного співу значення Бортнянського швидше неґативне», позаяк «підтриманий московською адміністрацією, [він] завдав удару традиційному московському мистецтву, не маючи сили зв’язати народні маси Москвщини з мистецтвом Европи. Але в Україні [його] діяльність була для українського мистецтва органічним кроком уперед» — це твердження спонукає до глибших рефлексій про далекосяжність і характер впливу української культури на культуру Московії у ключових для модерного розвитку обох народів періоді від половини ХVІІ до початку ХІХ ст. Та й про наслідки того впливу на історію як Росії, так і України. Читати далі

---

«Очима культури» № 26. Геніяльний Максим Березовський.

Опубліковано | 25 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

Життя й доля геніяльно талановитого українського композитора Максима Березовського, напевне, склалися б зовсім по-іншому в умовах збереження та повноцінного фукнціонування козацького Гетьманату. Зокрема й під пануванням династії Розумовських, пристрасних любителів та щедрих меценатів музики. Читати далі

---

«Очима культури» № 25. Невідома п’єса Юрія Косача про Дмитра Бортнянського.

Опубліковано | 24 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

Із близько двадцяти п’єс Юрія Косача, написаних насамперед у другій половині 30-х і упродовж 40-х рр., до 2011 р. друком з’явилося усього три. Ще кілька інших мали свою скромну сценічну історію — в Галичині наприкінці 30-х та під час окупації, а згодом у театрах біжинецьких таборів на руїнах повоєнної Німеччини (у першу чергу, в театрі Володимира Блавацького).

Читати далі

---

Максим СТРІХА: «Я НІКОЛИ НЕ БОЯВСЯ ЙТИ ПРОТИ ТЕЧІЇ»

Опубліковано | 9 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

Спрага знання, як і спрага багатства, зростає тим дужче, чим більше ми набуваємо, твердив кмітливий Лоренс Стерн. Мій співрозмовник, фізик і літератор, освітянин, політик і публіцист Максим Стріха, безперечно, значений цією шляхетною пристрастю – спрагою знання, яке для нього є найбільшим багатством. Широта ерудиції в його випадку нітрохи не суперечить ґрунтовності знань, а теоретичну підкутість гармонійно доповнює здоровий практицизм.

Інтеліґент до кінчиків нігтів Максим Стріха дуже любить слово «інтеліґентність»: схоже, інтеліґентність – це саме те, чого йому бракує в нинішній Україні, в усіх її суспільних верствах, а надто – у владних елітах. Ідеться про інтеліґентність у старому доброму значенні: інтелект, поєднаний із почуттям відповідальності не лише за себе, а за своє коло, за слабших, підлеглих, урешті-решт – за свою країну.

 

Читати далі

---

Лариса ВИРОВЕЦЬ: «НАША МІСІЯ – ГІДНО ПРОЙТИ ПРИЗНАЧЕНУ НАМ ДІЛЯНКУ ЕСТАФЕТИ»

Опубліковано | 25 Березня, 2014 | Прокоментуй!

 

ЗНАЄТЕ, як словаки, особливо словацька молодь,

зробили з угорського за мовою міста Pozsony (Пожонь)

сучасну словацьку Братиславу?

 Вони в цьому місті створювали осередки словацькомовності,

своєрідні салони, де словацькою мовою обговорювалися

найсучасніші питання, цікаві для всіх

(політика, спорт, мода, література, мистецтво тощо),

і поступово втягали городян…

Орест Ткаченко, «Шкіци»

                                                                                                                                     

                                                                                                                                     

Відповіді на запитання «що ви робите сьогодні ввечері?» можуть різнитися залежно від об’єктивного стану справ та, либонь, суб’єктивного ставлення до запитувача. Однак у кожному місяці є два вечори, щодо яких я достеменно знаю, що робитиму. Отже, двічі на місяць я йду до книгарні «Є» на зустріч Харківського Українського клубу «Апостроф».

Коли вже – всупереч усім журналістським канонам – почала з особистого, то скажу ще: 2009 року в житті моєму сталося чимало приємних подій. Ось дві з них. Перша: в самісінькому серці мого рідного Харкова, у витоку старої доброї Сумської, відкрилася українська книгарня «Є»; переважно там я тепер і вдовольняю свій книжковий голод. І друга: я познайомилася з Ларисою ВИРОВЕЦЬ, художницею і поеткою, яку віднедавна – несподівано для нас і, схоже, для неї самої – можна титулувати також і громадським діячем.

Ловлюся на тім, що мимоволі милуюсь цією жінкою. Струнка постава, легка хмарка попелястого волосся, іскристі очі, тонкі риси, тепла усмішка – і рішучі жести, динамічна, впевнена хода. Ніжний лірик – і переконливий полеміст, спроможний на вбивчу іронію. Гуманітарій, залюблений у літературу, – і блискучий організатор, уважний до найдрібніших деталей. Теоретик і практик, майстриня слова і людина дії водночас. Досить рідкісне поєднання рис, чи не так?

  Читати далі

---