Новинки

Сергій Шелковий. Захист Нарбута

Опубліковано | 14 Липня, 2014 | Прокоментуй!

Володимир Нарбут – одна із знакових постатей свого часу. Яскравий, ні на кого не схожий поет, магнетично-сильний творчий характер. Людина, яка сповна розділила зі своїм народом криваво-хресний шлях першої половини минулого століття.

Народився В. Нарбут у 1888 році в теплих краях, у споконвічних землях славного колись чернігівського князівства – поблизу містечка Глухова, що був свого часу однією зі столиць українського гетьманства. А люту смерть прийняв на крижаному краю світу, на північно-східній околиці неозорої надімперії. Загинув, чи то скинутий з баржі чоботом конвойного в крижану воду приколимської бухти Находка, чи то підірваний у плавучій в’язниці разом з іншими каліками – каторжанами, що були не придатні, як і він сам, до ударної праці. Страта відбулася в день п’ятдесятиріччя Володимира Нарбута – 14 квітня 1938-го, того ж року, коли був знищений ще один російський поет, друг Нарбута, Осип Мандельштам.

Трагічну зумовленість нового етапу російської історії, жорстокість і жертовність власної долі передчував Володимир Нарбут уже і в 13-му, і в 22-му – у роки, якими датовано його вірш «Великодня жертва» (рос. «Пасхальная жертва»), один із безперечних поетичних шедеврів «чернігівського князя»: Читати далі

---

«Очима культури» № 34. Скандальний Михаль Семенкo та український футуризм.

Опубліковано | 24 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Прoпаґувати твoрчiсть аванґардиста Михаля Семенка у рiк 200-oгo ювiлею Тараса Шевченка мoглo б здатися декoму малo не святoтатствoм. Адже пoчатoк українськoгo футуризму: Семенкoва збiрка «Дерзання» (1914), була вoднoчас oдним iз перших та найрадикальнiших дoкументiв бoрoтьби із нарoдницьким культoм Шевченка. Заперечення традицiйнoї рoлi «батька Тараса» як центральнoї пoстатi українськoї культури, пiдтримане прoвoкативнoю заявoю, щo Семенкo, мoвляв, спалив свiй примiрник «Кoбзаря», викликалo загальне oбурення. Кажуть, щo навiть батькo Семенка, вражений йoгo iкoнoбoрським ставленням дo нашoгo нацioнальнoгo пoета, був гoтoвий oфiцiйнo вiдректися вiд свoгo сина. Читати далі

---

Лариса МАСЕНКО: «УКРАЇНСЬКА МОВА ЗБЕРІГАЄ ПОТУЖНУ КРЕАТИВНУ ЕНЕРГЕТИКУ»

Опубліковано | 23 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Перед нами – мовознавець широкого профілю, чиє ім’я знають і шанують не лише студенти-філологи, а й ширші кола читачів, зацікавлених гуманітарною проблематикою. Сьогодні без Лариси Масенко важко уявити обличчя вітчизняної соціолінґвістики – науки про функціонування мов у суспільстві. Пані Лариса (між іншим, осіння ювілярка) є авторкою багатьох друкованих праць, зокрема монографічних: «Мовна ситуація Києва: День сьогоднішній та прийдешній» (2001), «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004), «(У)мовна (У)країна» (2008), «Суржик: між мовою і язиком» (2011) та ін.

У нинішню хистку добу, коли мимоволі тягнешся до надійного і тривкого, як ніколи своєчасним видається діалог з авторитетним мовознавцем – про деструктивну політику влади і творчий потенціал української мови, про мовну стійкість і національну ідентичність у її приватному і суспільному вимірах. Читати далі

---

«Очима культури» № 33. Микола Куліш і джерела драматизму.

Опубліковано | 9 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Популярне свого часу поняття «національної трилогії» в драматургії Миколи Куліша, яка включала «Народного Малахія» (1927), «Мину Мазайла» (1928) і «Патетичну сонату» (1930), самозрозуміло (адже в СССР всі ці п’єси були в той час забороненими), виникла в українській еміґрації: у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Не знаю, хто перший придумав цей термін: Юрій Лавріненко чи Валер’ян Ревуцький, чи Григорій Костюк або Святослав Гординський, – у всякому разі, для антикомуністично налаштованих українських біженців ідея «національної трилогії» стала аксіоматичною, а самі п’єси з «трилогії» постали одним з вершинних досягнень «Розстріляного відродження» саме з огляду на їх національний, а себто й політичний вимір.
Читати далі

---

«Очима культури» № 32. «Великий стиль» Миколи Зерова.

Опубліковано | 27 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Почавши монументальну працю над перекладом Верґілієвої «Енеїди» 1931 р., Микола Зеров устиг лишити за собою (перед арештом у 1935 р.) тільки неповних п’ять пісень епопеї. Уперше вони були надруковані в підготовленому його другом Максимом Рильським виданні вибраних творів поета у Києві 1966 р.; згодом у найповнішому на сьогодні (хоча й ще далеко не повному) зібранні творів Зерова у двох томах (1990). Сьогодні ж вони в інтернеті (приміром, на сайті «Бібліотеки української літератури»), отож, кожен небайдужий читач може на свій смак перевірити, як філіґранно й високочоло, а в цей сам час як органічно звучить україномовна поезія Зерова-Верґілія, не втративши свіжості звучання за вісім десятиліть. Читати далі

---

«Очима культури» № 31. Микола Хвильовий крізь призму містики.

Опубліковано | 21 Травня, 2014 | 1 коментар

У 1953 р., у вагомій в історії українського «хвильовознавства» статті «Хвильовий без політики», виступаючи проти примітивних «дискусій про те, чи Хвильовий був комуністом, чи націоналістом, чи зрадником України», Юрій Шерех (Шевельов) закликав дослідників звернути увагу на насичену багатогранними нюансами значень філіґранну конструкцію прози Хвильового. Він сам написав про такий «автотематичний» коментар: «…У Хвильового в «Арабесках» є чудесне місце, що я радив би перечитувати кожному, хто береться писати щось про Людину 13-го травня. Хвильовий оповідає Марії свою «автобіографію». Виявляється, що він був незаконним сином «горняшки», що його взяв на виховання бездітний чиновник. Потім у чиновника народився власний син, і тут то почалася трагедія і прийманого батька і приймака-сина. Тут Хвильовий перериває своє оповідання, і Марія запитує: «— Слухай Nicholas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником?» І Хвильовий відповідає: «— Маріє! Ти наївнічаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова». Це — один з ключів до творчости Хвильового. Скільки критиків Хвильового осмішили себе, бо не відчували запаху слова, не розрізняли гри від життя чи може краще сказати, гри в житті від життя без гри».

Читати далі

---