Новинки

«Очима культури» № 36. Магія кольору й руху на полотнах Олександра Богомазова.

Опубліковано | 27 Жовтня, 2014 | Прокоментуй!

В каталозі виставки картин Олександра Богомазова в Санкт-Петербурзі 2008 р., та і у відгуках на цю подію в російській пресі, цього знаменитого (дарма, що досі ще недооціненого) творця послідовно назвали «русским художником», іноді мало не на архетиповому рівні, наводячи, наприклад, такі цитати з Н. Кульбіна, що, мовляв, «[Богомазов] – русский за имеющемуся у него синтезу цвета и материала»… Як на мене, єдиною можливою підставою для таких висловів у сьогоднішньому світі є автоматизм імперського мислення російських мистецтвознавців і любителів мистецтва, які й досі безкритично зараховують усі видатні явища культури в колишній Російській Імперії та усіх творців, які, силою обставин, функціонували в імперському контексті, а зокрема ж тих, чию національність нелегко визначити через мову чи фольклорні елементи творчості, — до сфери «русской культури». Читати далі

---

Олена О’ЛІР: “БЕЗ МАГІЇ НЕМАЄ ПОЕЗІЇ”

Опубліковано | 2 Вересня, 2014 | Прокоментуй!

Тендітна, сором’язлива, доглибно жінотна − такою постала переді мною Олена О’Лір, коли я побачила її вперше. Трохи схожа на театрального П’єро − навіть у щирій усмішці її, у вигині вуст прочитуєш щось мимовільно сумовите; коли ж вона береться читати вірші, її негучний голос заворожує своєю мінорною мелодійністю. Що ж до самих віршів − у них і стрункість антики, і релігійний екстаз середньовіччя, і навіть несміливі любовні зізнання, висловлені без зайвої екзальтації – знову ж таки на неокласичний манір. Але це та м’якість, за якою криється хоробрість, незламна принциповість і чистота. Так у м’яких шкіряних піхвах ховається сутої сталі кинджал –­ кинджал, якого виймають украй неохоче, тільки в крайніх випадках, коли того вимагає справедливість і честь, коли не можна інакше.

Поетці й перекладачці, літературознавцю і критикові, учениці уславленого Ігоря Качуровського, ірландофілці й меломанці, шанувальниці старовинної музики й ретро-кіно Олені Бросаліній органічно пасує милозвучний псевдонім О’Лір. Олена є авторкою двох збірок віршів («Моя рука на узголів’ї» (1998) та «Прочанські пісні» (2006)), перекладачкою багатьох текстів культового для молоді Р. Толкіна; нарешті, саме вона була першою, хто дав український голос англосаксонському епосу «Беовульф». Читати далі

---

«Очима культури» № 35. Несусвітні виміри творчої візії Емми Андієвської.

Опубліковано | 14 Серпня, 2014 | Прокоментуй!

Літературознавець Володимир Державин твердив, що поетичний деб’ют Емми Андієвської «був такий блискучий, що порівняти його можна хібащо з деб’ютом Павла Тичини, з його «Сонячними клярнетами», абож, на Заході, з деб’ютом Артюра Рембо: щось цілковито свіже, не передбачене сучасниками, ба нелегке для їхнього більш-менш автоматизованого сприймання «звичайної» поезії…». І справді, на початку 1950-х років на маленьких розмірів збірку «Поезії» (1951), написану Андієвською до того, як її сповнилося двадцять років, ентузіястично відгукнулися рецензіями мало не всі авторитетні критики української еміґрації. Сам Державин охрестив Андієвську «засновником сюрреалістичної течії в українській літературі».

Читати далі

---

Сергій Шелковий. Захист Нарбута

Опубліковано | 14 Липня, 2014 | Прокоментуй!

Володимир Нарбут – одна із знакових постатей свого часу. Яскравий, ні на кого не схожий поет, магнетично-сильний творчий характер. Людина, яка сповна розділила зі своїм народом криваво-хресний шлях першої половини минулого століття.

Народився В. Нарбут у 1888 році в теплих краях, у споконвічних землях славного колись чернігівського князівства – поблизу містечка Глухова, що був свого часу однією зі столиць українського гетьманства. А люту смерть прийняв на крижаному краю світу, на північно-східній околиці неозорої надімперії. Загинув, чи то скинутий з баржі чоботом конвойного в крижану воду приколимської бухти Находка, чи то підірваний у плавучій в’язниці разом з іншими каліками – каторжанами, що були не придатні, як і він сам, до ударної праці. Страта відбулася в день п’ятдесятиріччя Володимира Нарбута – 14 квітня 1938-го, того ж року, коли був знищений ще один російський поет, друг Нарбута, Осип Мандельштам.

Трагічну зумовленість нового етапу російської історії, жорстокість і жертовність власної долі передчував Володимир Нарбут уже і в 13-му, і в 22-му – у роки, якими датовано його вірш «Великодня жертва» (рос. «Пасхальная жертва»), один із безперечних поетичних шедеврів «чернігівського князя»: Читати далі

---

«Очима культури» № 34. Скандальний Михаль Семенкo та український футуризм.

Опубліковано | 24 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Прoпаґувати твoрчiсть аванґардиста Михаля Семенка у рiк 200-oгo ювiлею Тараса Шевченка мoглo б здатися декoму малo не святoтатствoм. Адже пoчатoк українськoгo футуризму: Семенкoва збiрка «Дерзання» (1914), була вoднoчас oдним iз перших та найрадикальнiших дoкументiв бoрoтьби із нарoдницьким культoм Шевченка. Заперечення традицiйнoї рoлi «батька Тараса» як центральнoї пoстатi українськoї культури, пiдтримане прoвoкативнoю заявoю, щo Семенкo, мoвляв, спалив свiй примiрник «Кoбзаря», викликалo загальне oбурення. Кажуть, щo навiть батькo Семенка, вражений йoгo iкoнoбoрським ставленням дo нашoгo нацioнальнoгo пoета, був гoтoвий oфiцiйнo вiдректися вiд свoгo сина. Читати далі

---

Лариса МАСЕНКО: «УКРАЇНСЬКА МОВА ЗБЕРІГАЄ ПОТУЖНУ КРЕАТИВНУ ЕНЕРГЕТИКУ»

Опубліковано | 23 Червня, 2014 | Прокоментуй!

Перед нами – мовознавець широкого профілю, чиє ім’я знають і шанують не лише студенти-філологи, а й ширші кола читачів, зацікавлених гуманітарною проблематикою. Сьогодні без Лариси Масенко важко уявити обличчя вітчизняної соціолінґвістики – науки про функціонування мов у суспільстві. Пані Лариса (між іншим, осіння ювілярка) є авторкою багатьох друкованих праць, зокрема монографічних: «Мовна ситуація Києва: День сьогоднішній та прийдешній» (2001), «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004), «(У)мовна (У)країна» (2008), «Суржик: між мовою і язиком» (2011) та ін.

У нинішню хистку добу, коли мимоволі тягнешся до надійного і тривкого, як ніколи своєчасним видається діалог з авторитетним мовознавцем – про деструктивну політику влади і творчий потенціал української мови, про мовну стійкість і національну ідентичність у її приватному і суспільному вимірах. Читати далі

---