Новинки

Ніна Супруненко “Зустріч із Василем Боровим 6 жовтня 2009 року”

Опубліковано | 16 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

---

Сергій Шелковий “Но Он-то даром срока не даёт……”

Опубліковано | 15 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Вся биография поэта Васыля Борового – в его непридуманных стихах. В его воистину народных песнях – откровениях, инвективах и плачах – подлинная хронология страшного времени, выпавшего на долю поэта и катаржанина, и на долю его, – да нет, нашего с ним! – народа. Читати далі

---

Леонід Ушкалов “Сковорода, Шевченко, фемінізм… : Статті 2010-2013 років”

Опубліковано | 8 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Ушкалов Л.В.

У 95 Сковорода, Шевченко, фемінізм… : Статті 2010-2013 років / Л. В. Ушкалов. – Харків : Майдан, 2014. – 312 с.

ISBN 978-966-372-565-9

До нової книги професора Леоніда Ушкалова ввійшло півтора десятка статей, написаних упродовж 2010-2013 років. У них розглядається низка історико-літературних, філософських, богословських та культурологічних питань, пов’язаних передовсім із творчістю Григорія Сковороди (1722-1794) й Тараса Шевченка (1814-1861). Крім того, автор аналізує проблематику українського фемінізму XIX століття, розглядає окремі явища української літератури часів реформації, бароко й 1920-х років.

Читати тут

---

«Очима культури» № 36. Магія кольору й руху на полотнах Олександра Богомазова.

Опубліковано | 27 Жовтня, 2014 | Прокоментуй!

В каталозі виставки картин Олександра Богомазова в Санкт-Петербурзі 2008 р., та і у відгуках на цю подію в російській пресі, цього знаменитого (дарма, що досі ще недооціненого) творця послідовно назвали «русским художником», іноді мало не на архетиповому рівні, наводячи, наприклад, такі цитати з Н. Кульбіна, що, мовляв, «[Богомазов] – русский за имеющемуся у него синтезу цвета и материала»… Як на мене, єдиною можливою підставою для таких висловів у сьогоднішньому світі є автоматизм імперського мислення російських мистецтвознавців і любителів мистецтва, які й досі безкритично зараховують усі видатні явища культури в колишній Російській Імперії та усіх творців, які, силою обставин, функціонували в імперському контексті, а зокрема ж тих, чию національність нелегко визначити через мову чи фольклорні елементи творчості, — до сфери «русской культури». Читати далі

---

Олена О’ЛІР: “БЕЗ МАГІЇ НЕМАЄ ПОЕЗІЇ”

Опубліковано | 2 Вересня, 2014 | Прокоментуй!

Тендітна, сором’язлива, доглибно жінотна − такою постала переді мною Олена О’Лір, коли я побачила її вперше. Трохи схожа на театрального П’єро − навіть у щирій усмішці її, у вигині вуст прочитуєш щось мимовільно сумовите; коли ж вона береться читати вірші, її негучний голос заворожує своєю мінорною мелодійністю. Що ж до самих віршів − у них і стрункість антики, і релігійний екстаз середньовіччя, і навіть несміливі любовні зізнання, висловлені без зайвої екзальтації – знову ж таки на неокласичний манір. Але це та м’якість, за якою криється хоробрість, незламна принциповість і чистота. Так у м’яких шкіряних піхвах ховається сутої сталі кинджал –­ кинджал, якого виймають украй неохоче, тільки в крайніх випадках, коли того вимагає справедливість і честь, коли не можна інакше.

Поетці й перекладачці, літературознавцю і критикові, учениці уславленого Ігоря Качуровського, ірландофілці й меломанці, шанувальниці старовинної музики й ретро-кіно Олені Бросаліній органічно пасує милозвучний псевдонім О’Лір. Олена є авторкою двох збірок віршів («Моя рука на узголів’ї» (1998) та «Прочанські пісні» (2006)), перекладачкою багатьох текстів культового для молоді Р. Толкіна; нарешті, саме вона була першою, хто дав український голос англосаксонському епосу «Беовульф». Читати далі

---

«Очима культури» № 35. Несусвітні виміри творчої візії Емми Андієвської.

Опубліковано | 14 Серпня, 2014 | Прокоментуй!

Літературознавець Володимир Державин твердив, що поетичний деб’ют Емми Андієвської «був такий блискучий, що порівняти його можна хібащо з деб’ютом Павла Тичини, з його «Сонячними клярнетами», абож, на Заході, з деб’ютом Артюра Рембо: щось цілковито свіже, не передбачене сучасниками, ба нелегке для їхнього більш-менш автоматизованого сприймання «звичайної» поезії…». І справді, на початку 1950-х років на маленьких розмірів збірку «Поезії» (1951), написану Андієвською до того, як її сповнилося двадцять років, ентузіястично відгукнулися рецензіями мало не всі авторитетні критики української еміґрації. Сам Державин охрестив Андієвську «засновником сюрреалістичної течії в українській літературі».

Читати далі

---