Новинки

«Очима культури» № 24. Юрій Косач і мистецтво історичної белетристики.

Опубліковано | 8 Січня, 2014 | Прокоментуй!

 

Я абсолютно переконаний в тому, що роман Юрія Косача «День гніву» неодмінно треба включити в програму навчання української літератури в середніх школах України, не кажучи вже про те, що він мав би стати одним із найпопулярніших творів нашої модерної романістики серед українських читачів у загальному. Читати далі

---

Василь БОРОВИЙ: «МЕНЕ БЛАГОСЛОВИВ ДО ДРУКУ СВІДЗІНСЬКИЙ»

Опубліковано | 3 Січня, 2014 | Прокоментуй!

Четверте липня 2011 року запам’яталося харків’янам небувалою за кілька років зливою. Лило як в усесвітній потоп. Вода переливалася за бордюри автошляхів, і бульбашки на велетенських калюжах заповідали, що вщухне стихія не скоро. У цей непогожий вечір оселя поета Василя Борового, колишнього в’язня сталінських таборів, стала для нас рятівним прихистком, і ми, хоч і промокли до нитки, швиденько зігрілися міцною журавлинною настоянкою, по чарці якої нам піднесла статечна, розважлива господиня – пані Лідія.

Солідні ряди книжок: українська поезія, як тутешня, так і діаспорна. Підшивки журналів. Світова історія. І – філософія, якою пан Василь захопився у літньому віці. Здавалося б: присадкувата фіґура, великі руки, широке добродушне обличчя – все виказує у Василеві Боровому людину земну, яка віддає належне фактурі життя, його конкретиці. Та на цьому тлі особливо увиразнюється його зрілий потяг до абстрактного мислення, до науки мудрих узагальнень, до Монтеня і Шопенгауера.

Говоримо. Переважно в минулому часі. Про те колишнє, чого не змиє жоден дощ. Про те, що буває боляче згадувати. І пан Василь деколи уриває ниточку оповіді, махає рукою: мовляв, ось про це – не хочу, не хочу, давайте про інше… «Та й пам’ять у мене вже не та, – зітхає. – Кілька років тому потрапив під машину, розбив голову, пережив інфаркт – відтоді якось усе пішло шкереберть…»

А злива шумить і шумить за вікном. Читати далі

---

Володимир БРЮҐҐЕН: «ЛІТЕРАТУРА ЖИТИМЕ ЗАВЖДИ»

Опубліковано | 29 Грудня, 2013 | 1 коментар

Продовжуємо знайомити з серією інтерв’ю, узятих Люциною Хворост. Розмова з Володимиром Брюґґеном датована квітнем 2011 року.

Досвідчені літератори знають Володимира Брюґґена передовсім як критика (за твердженням Олександри Ковальової, «чи не єдиний притомний критик у Харкові»).

А є ще Брюґґен-журналіст, Брюґґен–перекладач… Усе, за що береться цей автор, значене сумлінною працею.

Я ж нещодавно відкрила для себе Брюґґена як блискучого письменника-афориста: у першій декаді ХХІ століття вийшло п’ять книжок його «Блокнотів».

«Блокноти» – це підсумований досвід однієї конкретно взятої людської душі, викладений – із властивим авторові німецьким педантизмом – у хронологічному порядку. Для читача це – надзвичайно поживна суміш глибокої філософії та перебіжних життєвих вражень, влучних спостережень і тонких дотепів. Плюс, звісно ж, віртуозний стиль, сповнений іронії та парадоксів.

  Читати далі

---

«Очима культури» № 23. Про Володимира Винниченка в Парижі.

Опубліковано | 26 Грудня, 2013 | Прокоментуй!

 

Про паризький період життя Володимира Винниченка український читач чи дослідник, у принципі, має змогу взнати досить багато. Насамперед завдяки ще не завершеній публікації Винниченкового «Щоденника». У 2010 «Смолоскип» та Канадський інститут українських студій видали у Києві його третій том, який і охоплює паризькі роки 1926-28. Читати далі

---

Святослав КАРАВАНСЬКИЙ: «ТРЕБА НАРОДЖУВАТИСЯ БОРЦЯМИ, А НЕ ОБИВАТЕЛЯМИ»

Опубліковано | 21 Грудня, 2013 | Прокоментуй!

Жереб, що випав на його долю, був би явно заважким для людини пересічної. Війна. Полон. Арешт. Довгі роки – ба ні, довгі десятиліття! – в таборах найбезжальнішої до власних громадян держави, якої, на щастя, більше не існує. Далі – еміґрація… І впродовж усього життя – ненастанне самовдосконалення. Душу свою він гартував терпінням, а доскіпливий ум дисциплінував працею. І навіть трохи дивно, що цей стоїк, цей нонконформіст, цей непохитний максималіст може бути таким привітним, таким демократичним у спілкуванні – якщо йдеться про спілкування з тими, кого він вважає за однодумців.

…Гаразд, а чим він живе нині? – а нині він, усесвітньо відомий мовознавець-україніст, видає пречудові словники. Пише вірші. Складає відкриті послання до президента США Обами. Не втомлюється бомбардувати світове зло публіцистичними інвективами… Так, Святослав Караванський залишився ідеалістом – і попри свій гіркущий життєвий досвід, і попри вельми поважний вік. 

Він не любить надмірної уваги до особистого. Про обставини свого життя оповідає сухувато, мовби знехочу, – лише найпринциповішого, найболючішого торкаючись, вибухає спонтанною емоцією. Читати далі

---

Віктор Бойко “Та невже ж ми дальтоніки безнадійні…”

Опубліковано | 9 Грудня, 2013 | Прокоментуй!

Та невже ж ми дальтоніки безнадійні

чи рожеві скельця ще замість зіниць нам,

що й тепер добровільно кайдани надінем,

перед тираном уклякаючи ницьма!

 

За кіло комунізму – півсотні гривень,

це недорого, адже було дорожче,

як до раю нас гнали у хвіст і в гриву,

на мільйонах доль людських ставлячи розчерк,

як мостили трупами шлях в світле завтра,

як хліборобам дбали голодомори,

як червоним гаслом затуляли з?вжди,

від усенького світу криваве море.

 

Соловецьким законам часи минули.

Чи Європа й Америка цього ще не знають?

На Майдан поглядаючи, крутять дулі –

то вони із тираном, якщо не з нами.

 

9.12.2013

---