Новинки

«БЕРЕЗІЛЬ» ТА ПРИЧИНИ ІСТЕРИКИ НАУМЕНКА

Опубліковано | 14 Лютого, 2014 | Прокоментуй!

  Читачі «Літературної України», напевне, були здивовані істеричним випадом редактора журналу «Березіль» Володимира Науменка на мою адресу в числі за 16 січня 2014 року через ось ці рядки: «Півтора чи два-три літературних журнали на всю Україну таки замало. Зрозуміло, що паперові версії з різних причин відходять в історію (випадково побачив, що весь наклад одного з чисел “Березоля” складав лише кілька десятків примірників), але ж натомість не можу назвати й електронного ресурсу, де б присутній був відбір (ідеться про художні твори), провадилася робота з текстом та здійснювалася якась редакційна політика».

Чим же я так зачепив шановного редактора, який, пересмикуючи факти у кращих традиціях совка, знайшов у моїй особі ворога? – Припускаю, що саме посяганням на «його таємницю». Читати далі

---

Анатолій ПЕРЕРВА: «ЗАЗВУЧАЛО СЛОВО – ВТРИМАТИ Б ЙОГО…»

Опубліковано | 3 Лютого, 2014 | Прокоментуй!

Поета Анатолія Перерву (нар. 1949 р.) харків’янам зайвого разу відрекомендовувати не потрібно: він частий гість літературних заходів, офіційних і неофіційних. То задерикуватий, то сентиментальний, він однаково природно почувається як на вечорі лірики, так і на святі гумору. У спілкуванні з ним затираються вікові бар’єри: молодь знаходить у нього розуміння для своїх творчих експериментів, а літні жінки змахують сльозинки, коли бард Микола Воловик, друг пана Анатолія, співає «Мамине літо» – сумовитий Перервин вірш, покладений на музику.

Крім цього, пан Анатолій – плоть від плоті старого доброго літературного Харкова, один із тих, завдяки кому Спілка письменників іще зберігає своє обличчя. Та й Харківський літмузей важко уявити без цього кремезного чоловіка з добродушною лукавинкою в очах.

Анатолій Перерва – автор книжок віршів «Живіть, жита» (1978), «Голоси криниць» (1981), «Серед білого дня» (1984), «На зламі літа» (1989), «Соло: голос віщодощів» (1996), «Чистий четвер» (1999), «Полювання без ліцензії» (2003), «Невимовне» (2007), «Перевесло слова і сльози» (2009). Нині поет готує до друку нову збірку лірики – «Небесна ясність». Читати далі

---

Олександра КОВАЛЬОВА: «ПИСЬМЕННИК – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ НЕВСИТИМЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ СВІТОМ»

Опубліковано | 14 Січня, 2014 | Прокоментуй!

Ця мініатюрна, навдивовижу скромна в поводженні жінка з тихим голосом уміє інтонувати фразу так, що її заворожено слухають великі зали. Олександра Ковальова – поетка, прозаїк і перекладач[1]; багато років викладає німецьку мову в Харківському педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Ім’я Сковороди в її житті невипадкове: з його благородною спокійною філософією вона відчуває глибоку спорідненість.

Слобожанка душею, своїм учителем у поезії вона незмінно називає чи не найвидатнішого слобожанського лірика ХХ століття – Василя Мисика.

В один із травневих вечорів мені випала розмова з письменницею. Говорили про вчителів і учнівство, про вершини й провалля, про Харків і українську ідентичність, про Богове й кесареве… про все на світі.

Вечір видався теплим. Розмова – також.

  Читати далі

---

«Очима культури» № 24. Юрій Косач і мистецтво історичної белетристики.

Опубліковано | 8 Січня, 2014 | Прокоментуй!

 

Я абсолютно переконаний в тому, що роман Юрія Косача «День гніву» неодмінно треба включити в програму навчання української літератури в середніх школах України, не кажучи вже про те, що він мав би стати одним із найпопулярніших творів нашої модерної романістики серед українських читачів у загальному. Читати далі

---

Василь БОРОВИЙ: «МЕНЕ БЛАГОСЛОВИВ ДО ДРУКУ СВІДЗІНСЬКИЙ»

Опубліковано | 3 Січня, 2014 | Прокоментуй!

Четверте липня 2011 року запам’яталося харків’янам небувалою за кілька років зливою. Лило як в усесвітній потоп. Вода переливалася за бордюри автошляхів, і бульбашки на велетенських калюжах заповідали, що вщухне стихія не скоро. У цей непогожий вечір оселя поета Василя Борового, колишнього в’язня сталінських таборів, стала для нас рятівним прихистком, і ми, хоч і промокли до нитки, швиденько зігрілися міцною журавлинною настоянкою, по чарці якої нам піднесла статечна, розважлива господиня – пані Лідія.

Солідні ряди книжок: українська поезія, як тутешня, так і діаспорна. Підшивки журналів. Світова історія. І – філософія, якою пан Василь захопився у літньому віці. Здавалося б: присадкувата фіґура, великі руки, широке добродушне обличчя – все виказує у Василеві Боровому людину земну, яка віддає належне фактурі життя, його конкретиці. Та на цьому тлі особливо увиразнюється його зрілий потяг до абстрактного мислення, до науки мудрих узагальнень, до Монтеня і Шопенгауера.

Говоримо. Переважно в минулому часі. Про те колишнє, чого не змиє жоден дощ. Про те, що буває боляче згадувати. І пан Василь деколи уриває ниточку оповіді, махає рукою: мовляв, ось про це – не хочу, не хочу, давайте про інше… «Та й пам’ять у мене вже не та, – зітхає. – Кілька років тому потрапив під машину, розбив голову, пережив інфаркт – відтоді якось усе пішло шкереберть…»

А злива шумить і шумить за вікном. Читати далі

---

Володимир БРЮҐҐЕН: «ЛІТЕРАТУРА ЖИТИМЕ ЗАВЖДИ»

Опубліковано | 29 Грудня, 2013 | 1 коментар

Продовжуємо знайомити з серією інтерв’ю, узятих Люциною Хворост. Розмова з Володимиром Брюґґеном датована квітнем 2011 року.

Досвідчені літератори знають Володимира Брюґґена передовсім як критика (за твердженням Олександри Ковальової, «чи не єдиний притомний критик у Харкові»).

А є ще Брюґґен-журналіст, Брюґґен–перекладач… Усе, за що береться цей автор, значене сумлінною працею.

Я ж нещодавно відкрила для себе Брюґґена як блискучого письменника-афориста: у першій декаді ХХІ століття вийшло п’ять книжок його «Блокнотів».

«Блокноти» – це підсумований досвід однієї конкретно взятої людської душі, викладений – із властивим авторові німецьким педантизмом – у хронологічному порядку. Для читача це – надзвичайно поживна суміш глибокої філософії та перебіжних життєвих вражень, влучних спостережень і тонких дотепів. Плюс, звісно ж, віртуозний стиль, сповнений іронії та парадоксів.

  Читати далі

---