Новинки

Віктор Бойко “Та невже ж ми дальтоніки безнадійні…”

Опубліковано | 9 Грудня, 2013 | Прокоментуй!

Та невже ж ми дальтоніки безнадійні

чи рожеві скельця ще замість зіниць нам,

що й тепер добровільно кайдани надінем,

перед тираном уклякаючи ницьма!

 

За кіло комунізму – півсотні гривень,

це недорого, адже було дорожче,

як до раю нас гнали у хвіст і в гриву,

на мільйонах доль людських ставлячи розчерк,

як мостили трупами шлях в світле завтра,

як хліборобам дбали голодомори,

як червоним гаслом затуляли з?вжди,

від усенького світу криваве море.

 

Соловецьким законам часи минули.

Чи Європа й Америка цього ще не знають?

На Майдан поглядаючи, крутять дулі –

то вони із тираном, якщо не з нами.

 

9.12.2013

---

Антоніна Тимченко. А В КОВАЛЯ СЕРЦЕ ТЕПЛЕ. Про творчість Олександри Ковальової

Опубліковано | 29 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!

Немає більшого нещастя,

Ніж добра воля простаків,

Що раптом кинуться брататься,

Кадить тобі з усіх боків.

Сп’янілі і великодушні,

Розстелять всю твою судьбу.

І по-хазяйськи ввійдуть в душу,

Аби з усього знять табу.

Все роз’яснять і розтлумачать,

Просіють враз добро і зло,

І люті всі твої невдачі

Розтануть, як і не було.

І вже б, здавалось, воскресили

Тебе, і раді, і лиш ти,

Мов од татарського набігу,

Ніяк не можеш відійти.

О. Ковальова

 

Олександро Прокопівно, розуміючи ризик здатися схожою на таких «простаків», заздалегідь перепрошую за недосконалість розвідки, адже, можливо, десь недочитала, недозрозуміла й багато до чого не доросла…

З любов’ю та повагою – Антоніна Тимченко

Постать Олександри Ковальової знакова для сучасної харківської літератури. Важко назвати ще бодай одного слобожанського автора, котрий був би одночасно вимогливим філологом, вдумливим ліриком, професійним перекладачем, блискучим прозаїком, небайдужим педагогом. Творчість О. Ковальової розмаїта, проте монолітна, і тільки осягнення усього доробку письменниці здатне повно окреслити цю особистість. Читати далі

---

Музей як свято і музей як будень

Опубліковано | 11 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!

Харківський літературний музей відсвяткував ювілей — чверть століття від часу заснування. Відкритий у вже далекому 1988 році, він і сьогодні є центром культурного життя в Харкові, щодня широко відчиняє двері для численних відвідувачів. З нагоди пам’ятної дати Ігор Михайлин зустрівся з Тетяною Михайлівною Трофименко — кандидатом філологічних наук, заступником директора музею з наукової роботи для розмови про історію музею, його сучасний стан і статус. Читати далі

---

«Очима культури» № 22. Український мистець у Парижі: Михайло Андрієнко.

Опубліковано | 6 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!

У виданні альбому Віти Сусак «Українські мистці Парижа. 1900–1939» (Київ: Родовід, 2010) позитивно вражає, по суті, все. Приємно вражає висока якість, а водночас читабельність самих текстів львівського мистецтвознавця, чиї дослідження маловідомих мотивів з історії нашої культури, а зокрема тих, які стосуються численної і, в багато чому, успішної «колонії» українських мистців у Парижі (насамперед у довоєнний час, коли місто було іще столицею світової культури), відомі більшості тих, які небайдужі до серйозних досліджень нашої культури ХХ ст. Чого ж варті, приміром, унікальні в українському мистецтвознавстві дослідження Сусак про мисткинь-українок в Парижі: «Cherchez les femmes a l’Ecole de Paris» (в часописі «Ї»), тощо. Читати далі

---

Леонід Логвиненко. ЕПОХА ГІРКОЇ ГОРОБИНИ

Опубліковано | 9 Жовтня, 2013 | Прокоментуй!

У хащах ми шукали горобину, що її скороминуще літо щиросердно дарувало осені. Горобина – це завжди спомин, завжди ностальгія. Бо вона солодко-гірка. Є такий фільм – «Спогади про майбутнє». Колишній таборянин і поет Василь Боровий згадував про майбутню зиму, лютість якої знаменувало щедре багряними плодами віття горобини. Читати далі

---

«Очима культури» № 21. Антін Лосенко і класицизм у малярстві.

Опубліковано | 9 Вересня, 2013 | Прокоментуй!

 

Рік 1753 виявився істотно важливим, а то й доленосним для історії мистецтва не тільки України, а й усього сходу Европи. Подія, на перший погляд, незначна: указом цариці Єлисавети трьох хлопців із придворної капели, які втратили хлоп’ячі голоси, переведено на навчання малярства до майстерні Івана Аргунова. Це було трьох українців: Кирило Головачевський (1735-1823), Іван Саблучок (1735-1777) та Антін Лосенко (1737-1773). Всі три вони згодом стали видатними митцями й професорами Академії Мистецтв. Читати далі

---