Новинки

Леонід УШКАЛОВ. СВЯТІ БОРИС І ГЛІБ НА СЦЕНІ ТЕАТРУ ЧАСІВ МАЗЕПИ

Опубліковано | 17 Жовтня, 2015 | Прокоментуй!

 До 1000-ліття подвигу Бориса і Гліба

Образи святих благовірних князів-страстотерпців Бориса і Гліба посідають особливе місце в українській духовній традиції. Згадаймо хоч би апостольський лист «Euntes in Mundum» верховного архієрея Івана Павла ІІ з нагоди тисячоліття Хрещення Русі. У ньому сказано, що однією з найхарактерніших рис нашої духовності є «набожність до Христових страстей», «вразливість на таїнство терпіння в пов’язаності зі спасенними наслідками Христа»[1]. І далі: «Може бути, що в основі тієї духовності знаходиться також в якийсь спосіб пам’ять про невинну смерть Бориса і Гліба, синів Володимира, яку спричинив їм брат Святополк. Та духовність знаходить свій найповніший вияв у пошані, яку віддають вони «найсолодшому» (сладчайшому) Господеві нашому Ісусові Христові в таїнстві Його терпіння, «кенозіс», які Він взяв на себе у воплоченні і у смерті на хресті (пор. Фил. 2: 5–8)»[2]. А задовго до цього, іще в 1846 році, Михайло Максимович писав: «Уже дев’ятий вік, як на Русі ублажають пам’ять наших святих князів Бориса і Гліба. Преподобний Нестор, описуючи їхнє життя і смерть, славословив їх як “дві світлі зорі, що освітлюють усю Руську землю”[3], як “заступників Руської землі, які завжди моляться за своїх людей і подають зцілення всім, хто приходить до них з вірою і любов’ю”[4]. Український народ зберіг особливу віру в святих мучеників-князів… Ще й тепер в Україні вважають за велике свято друге травня й не ведуть у цей день польових робіт, за прислів’ям старих людей: “на Гліба й Бориса за хліб не берися”»[5]. Образи Бориса й Гліба так глибоко ввійшли в народну свідомість, що вплинули на формування самої нашої мови. Олександр Потебня писав із цього приводу: «Буває й так, що дані від початку звуки календарних назв не викликають у пам’яті підходящих туземних слів; у такому разі ці звуки несвідомо видозмінюють і пристосовують до панівного змісту думки. Це – вплив на мову… 2-го травня – Бориса і Гліба. Бориш-день (у Даля – борис-день) – бариш-день (що-небудь продати, щоб весь рік торгувати з баришем), “На Гліба Бориса – за хліб не берися”»[6].

А що відбувалося впродовж багатьох століть другого травня? Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. ПОТЕБНЯ І СКОВОРОДА: ЛОВИТВА НЕВЛОВНОГО ПТАХА

Опубліковано | 17 Липня, 2015 | Прокоментуй!

До 180-ої річниці від дня народження

Олександра Опанасовича Потебні

Навряд чи помилюся, коли скажу, що Олександр Потебня (1835–1891) і Григорій Сковорода (1722–1794) належать до кола найбільших українських мислителів. Принаймні їхню роль у нашій інтелектуальній традиції важко переоцінити. Мені здається, що це свого роду символічні образи нової і старої України. А чи існує між ними якийсь зв’язок? Дуже цікаве й непросте питання. Напередодні ювілею Потебні спробую на нього відповісти. Читати далі

---

Олександра Ковальова. Голос горлиці. Світлій пам’яті Майї Львович (23.04.1933-13.07.2015)

Опубліковано | 16 Липня, 2015 | Прокоментуй!

Кажуть, що під дощ горлиці віщують людські долі. А ще кажуть, що під шемріт дощу легше прокладаються стежки поміж світами, видимими і невидимими, цими і тими…

Я стою під Жихарськими соснами край Жихарського лісу, а думаю про інший ліс – Кароліщевицький, той, що в далекій Білорусі.

                            Каролищевицький ліс

                            Першим променем проріс.

                            На Лосинім серед лоз виріс лось.

                            Світлом сонячним проріс

                            Каролищевицький ліс.

                            Проснувсь.

                            І Алесь на ліс увесь:

                            – Добрай раніцы! – А десь –

                            Озивається здаля: – Хрусь-хрусь! –

                            Відгукається: – Шелесь! –

                            Добрай раніцы, Алесь!

                                   Добрай раніцы, зямля Бєларусь!

         Так писала Майя Львович про любі її серцю білоруські краєвиди, про місця, де вона проводила в молоді роки багато часу разом із своїми дорогими друзями – білоруськими поетами, котрих перекладала, творчість яких добре знала і цінувала. Перераховувати їх – то вийде довгий список, куди ввійдуть ледь не всі білоруські поети, давні і сучасні. Читати далі

---

Цей невтомний харків’янин. Пам’яті Івана Степановича Маслова

Опубліковано | 22 Червня, 2015 | Прокоментуй!

Він був російським письменником і двадцять років (1995–2015) завідував кафедрою української та світової літератури в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. Від цього російського письменника я ніколи не чув російської мови. Він любив Україну та її народ, шанував землю, яка дала йому життя. Розумів, що українці на своїй землі потребують підтримки кожної чесної людини, і був такою чесною людиною. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МІСТИКИ: СКОВОРОДА І ГАМАЛІЯ

Опубліковано | 19 Червня, 2015 | Прокоментуй!

Григорій Сковорода (1722–1794) й Семен Гамалія (1743–1822) – поза всяким сумнівом, знакові постаті в історії української культури. Їх багато чого єднає. Наприклад, те, що обидва народилися на Полтавщині: Сковорода – у містечку Чорнухи Лубенського полку, а Гамалія – у містечку Китайгород Полтавського полку. Обидва вже змалечку всотали в себе питомо українську релігійність, що стала глибинною основою всього їхнього подальшого життя. Згадаймо, як улюблений учень Сковороди Михайло Ковалинський писав про свого незабутнього вчителя: Сковорода десь від семи років «був примітний схильністю до богошанування… У церкві він охоче ходив на крилас і співав надзвичайно приємно. А його улюбленим і часто повторюваним співом був ось оцей вірш Івана Дамаскина: «Троє Твоїх отроків відкинули безбожні повеління образу золотому на полі Деїри служити…» (с. 1343)^[1]. А ось що писав одному зі своїх приятелів Семен Гамалія. Я одержав від вас листа, «в якому мені впали в око слова «і Духа Твого Святого не відніми від мене». І я відразу ж згадав, хто й коли написав ці слова – Давид, після скоєного гріха. Мене змалечку навчили цих слів, і я часто в молитвах промовляв їх…», хоч і жив у гріхах (ІІ, с. 170)^[2]. Читати далі

---

«Очима культури» № 40. Аванґардна музика Леоніда Грабовського.

Опубліковано | 14 Червня, 2015 | Прокоментуй!

У недавньому інтерв’ю для російського сайту COLTA.RU леґендарний швейцарський гобоїст, Гайнц Голліґер, принагідно згадуючи свій виступ на Заґребському бієннале 1969 р., згадав також про свій зв’язок з українським композитором Леонідом Грабовським:

«Я виконав теж «Мікроструктури» киянина Леоніда Грабовського. Ми з ним ніколи не стрічалися, але його твори я грав часто… Його переслідували на батьківщині та погано знали за її межами. Він писав, мабуть, найнесусвітнішу музику, з якою я коли-небудь мав справу, найбільш аванґардну музику із того, що будь-коли творилося в СССР. А особливо для ранніх 1960-х. Пізніше він написав для мене й Урсулі [Голліґер,арфістки, дружини Гайнца — МРС] тріо «Візерунки» для гобоя, арфи й альта, а ще пізніше «Малу камерну музику № 2» для гобоя, арфи й струнних. Згодом він виїхав до Америки, і я втратив із ним контакт…» (Я вдячний Євгенові Ґромову за те, що він звернув мою увагу на цю публікацію.) Читати далі

---