Проза

Віталій Квітка. Залишаючи Атлантиду (оповіді). Частина 3. Гуртожиток №4

Опубліковано | 9 Липня, 2016 | Прокоментуй!

Частину першу читати тут, другу – тут

 Маневр

Маневровий проплив просто перед  очима. І чомусь беззвучно, як лінкор на обрії. Вони були якісь дивні і красиві. Дама, опершись на гранітне підвіконня вокзалу, в обтягнутих чорних брюках, за якими вгадувалися непомірно огромні, надприродні стегна, еротизм яких цього разу дещо пом’якшував, щоправда, чорний колір і крій брюк. І її бахур, з класичними залисинами, непомірно жвавий і водночас мовчазно простягаючий їй назустріч руку. Усмішка, яка грала на її вродливому обличчі, де очі були скриті окулярами, не змінила своїх обрисів. І тільки рух тендітної руки видав емоції. З викривленого, незугарного тіла, в якому було сховане щось приховано-квапливе, схоже на рух на негайну втечу звідси, вгадувався незадачливий коханець, який залишив навік-вічні, а скорше, на кілька рахованих еденських днів, жінку та п’ятеро дітей у гонитві за мрією. Вона була схожа на дівку. Архісексуальна, вона поводилася стримано і витончено – явно, перекладачка на англійську з провінції, яка приїхала в мегаполіс на зустріч із ще не покуштованим нею в цьому житті коханцем, із яким вона мріє прокусити-таки того досі забороненого їй, міщанці, плоду. Зараз вони стоять і думають, якими митями насолоджуватися далі. З виглядом змовника, дістає вона з сумочки рекламну газетку і її палець уже човгає в пошуках найдешевшого київського житла на добу. Читати далі

---

Віталій Квітка. Залишаючи Атлантиду (оповіді). Частина друга

Опубліковано | 25 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Частину першу читати тут

Пам’яті Полікарпа

 

Мій дід Іван – як і я – геть не гуляв із дівчатьми.

Ніколи, і за жодних обставин його – як мені спочатку бабою Настею відповідно налаштованому думалося – бурхливої юності.

Усьому причиною був деякий містичний Полікарп.

Дід пам’ята, що Полікарп навіть якийсь час був комсорг у Великій Андрусівці. Тоді вона ще не стала наполовину морем – там були дванадцять класичних вулиць-сотень на тисячу двісті дворів.

Дід не дуже багато розповів із життя цього велетенського людського ковчегу. Він ясно пам`ята тільки, що Полікарп весь час ходив і повторював, що помре. В усякому разі, в Полікарпа було таке дивовижне відчуття своєї скорої смерті, що це мало гнітюче тиснути на всіх, а не тільки на мого діда. Навіть не відчуття, а бознащо. Полікарп ходив і ходив, повторював та й повторював загадкову фразу: «І коли, коли ж це я помру?»

Помер він, проте, так. Близенько біля стіни приставлена ґвинтівка – і так близько, що моєму дідові досі гойдається в пам’яті ця неймовірна близькість двох предметів, стіни і рушниці. Та ще мотузка. Якось, самим Полікарпом, там вона кудись потягнута. І все, готова смерть Полікарпова. Читати далі

---

Віталій Квітка. Залишаючи Атлантиду (оповіді). Частина перша

Опубліковано | 15 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Невдала подорож Синдбада

На палубі цього великого і цього разу дуже комфортного корабля стояв Синдбад, готовий до подорожі. Він подумки прощався зі своєю батьківщиною назавжди.

Посміхаючись у вуса, вже сивіючі, Синдбад міряв поглядом далеч. Але позаду залишалися невеликі пасма таких любих, але прожитих тут, у вітчизні, років. Якби його попросили сказати, який із них, закоханих у ці рідні береги, років, був кращим, він ніколи не зміг би провести вервиці такого порівняння.

І все-таки, десь на самій глибині душі, знав: його серце прагнуло саме цієї миті. Ось він, хто вздовж і вшир протнув моря й океани і про кого краще розкажуть самі леґенди у вустах напівсліпих вуличних кобзарів, тепер стоїть і очікує на найзахоплючішу у своєму житті подорож. Читати далі

---

“Молода Слобожанщина”: підсумки семінару

Опубліковано | 20 Березня, 2016 | Прокоментуй!

На початку березня відбувся Обласний літературний семінар «Молода Слобожанщина». Цей щорічний захід є масштабним і відомим не лише на Слобожанщині, а й за її межами. Конкурс і майстер-клас, семінар об’єднує творчу юнь Харкова та області, подаючи зріз сучасної молодіжної літератури. Членами журі та опонентами є професійні члени НСПУ, відомі харківські письменники.

Читати далі

---

Вийшла книга Валентини Овод

Опубліковано | 1 Березня, 2016 | Прокоментуй!

У особистостей із низьким больовим порогом немає чужої біди, чужого горя. Маленька людина для них – водночас осердя Роду і центр розчахнутого світу. У цій книзі відсутній хепі-енд, а земні долі зображено зі сподіванням на неодмінне продовження. Може, в дітях, може, в онуках, може, в тобі, вельмишановний читачу

---

Бердт В. Мій друг Юрко Циркуль та інші

Опубліковано | 20 Лютого, 2016 | Прокоментуй!

Бердт В. Мій друг Юрко Циркуль та інші. – Л. : Вид-во Старого Лева, 2010. – 264 с.

---