Публікації за тегом "Ірина Мироненко"

ШАЛЕНЕ СПОДІВАННЯ ДОШЕПОТІТИСЯ ДО… (нотатки з перекладацької конференції)

Опубліковано | 4 Травня, 2017 | Прокоментуй!

 

Амфітеатр Великої фізичної аудиторії каразінського університету чудово пасував до розмови про українську школу перекладу. ІХ наукова конференція “Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу” пройшла з міжнародною участю саме в цих стінах квітневої пори, що снігопадами нагадувала лютий.  За високими вікнами десятого поверху відкривалася імлиста панорама Харкова. Якщо подивитися вниз, можна було побачити двох бурих ведмедів, що меланхолійно походжали засніженим майданчиком. Багаторічне сусідство університету й зоопарку увиразнювала кісточка якогось птаха, занесена на віконний укіс кимось із зоопаркових крилатих утікачів. Читати далі

---

“АЖ ДО НЕБА ТЯГНЕТЬСЯ СХІДНИЙ ФРОНТ” (люди і книжки на війні)

Опубліковано | 2 Травня, 2017 | Прокоментуй!

“АЖ ДО НЕБА ТЯГНЕТЬСЯ СХІДНИЙ ФРОНТ” (люди і книжки на війні) – стаття Ірини Мироненко із журналу “Вінницький край”, 2017, №1 про колективні збірки “Перемагать і жить”, “Україна в огні” та книжку Леоніда Логвиненка “Місячна соната війнии”.

Читати : “Аж до неба тягнеться східний фронт” (люди і книжки на війні)

---

«ЩОБ ОСВІТИТИ ПРОСТІР ЦЕЙ СОБОЮ» (пам’яті Світлани Костюк)

Опубліковано | 21 Січня, 2017 | Прокоментуй!

Різні частини складної країни іноді вдається єднати поетам. 22 січня — День Соборності України, тобто день, що символізує збирання  всіх українських земель в єдину незалежну державу. Нинішня проблема не тільки у втрачених територіях і війні, а й роз’єднаності громадян однієї країни. Території ще можна вважати неподільними, а що робити з душами, людськими переконаннями?

          Об’єднання Італії у ХІХ столітті народило блискучий афоризм, що стосується і нашого сьогодення: «Італію ми створили, тепер слід створювати італійців». Слова належать графу Кавуру, який був ключовою фігурою Рісорджименто (відродження, оновлення), першим головою ради міністрів нової держави, але невдовзі помер. Камілло Кавур прожив усього 50 років.

          То  чим тут зарадить слово поетеси, щоб у створеній Україні почуватися українцем було не прикро і не принизливо? Їй теж судилося прожити трішки більше 50-ти років.  Так складається в нашій історії, що відповіді шукаємо часто в тих, хто йде від нас передчасно. Дошукуємося у книжках, дослухаємося до записів голосу. Читати далі

---

ПЕРЕПУСТКА В ДИТИНСТВО ВІД ЛЮДМИЛИ ЖИВОЛУП

Опубліковано | 6 Грудня, 2016 | Прокоментуй!

Коли рік розлітається, як насінинки сивої кульбабки, починаєш  хапатися за світлі спогади. Що ж доброго було у 2016-му? Які новини втішали серед потоку моторошного й безнадійного? Одна з них і стала поштовхом для цієї розповіді.

          Дитяча пісня «День народження кульбаби» і серія віршів «Це вдягаємо на голівку» (про різні звичні й не дуже головні убори) принесли аж дві перемоги нашій колишній колезі й землячці Людмилі Живолуп на міжнародному літературному конкурсі романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова». Читати далі

---

«ПОВІТРЯ ЖИВОГО СЛОВА» (усім, хто був і є в радіоефірі, хто читав прозу й вірші перед мікрофоном та окремо — довоєнному диктору Василеві Попівському присвячується)

Опубліковано | 18 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

 

         16 листопада — День працівників  радіо, телебачення і зв’язку України. Із сучасних дотепів. Радіо піднімає нас вранці, а ввечері заколисує телебачення. Радіо будить думку. Навіть у ті години, коли хочеться спати. Сподіваюся, у вас не злипаються очі, щоб сприймати наступну інформацію.

         Саме 16 листопада 1924 року  з Харкова прозвучала перша вітчизняна радіопередача. Для  радіо підшукували означення — “газета без паперу”, “мовне кіно”. Жартували, що паперові газети дають переодстанні вісті, а останні озвучує радіо. Читати далі

---

«РВАНА РАНА РЯДКА БОЛИТЬ ДО НЕСТЯМИ…» (рецензія О. ШАЛАК на книгу І. МИРОНЕНКО)

Опубліковано | 31 Серпня, 2016 | Прокоментуй!

Напис на наплічнику, машині-водовозці чи рекламний заклик може несподівано стати лейтмотивом проникливої поезії Ірини Мироненко. Промовиста художня деталь, що дає змогу робити текст сконденсовано-коротким і символічним, – основна ознака стилю авторки. Відомо, що Гомер використовував детальний побутовий опис для відтворення правдивої епічної картини… Ірина Мироненко вдається до метафоричної деталі, що підносить її образ до рівня символу. Професор Харківського університету О.Потебня трактував термін доволі широко, наближуючи поняття символу й образу, проте не ототожнював їх. Учений вважав, що кожен образ – знак певного значення, смислу, тому – символічний. Згодом Ю. Лотман, О. Лосєв символ почали розуміти вужче; він, завдяки сталим асоціаціям, – узагальнений, завжди полісемантичний, багатоплановий і неоднорідний за своєю наповненістю. Символ Ірини Мироненко виростає із художньої деталі, гілля розкидає в асоціаціях сучасності, а корінням сягає в народну творчість та історію. Її «Місто в сірих яблуках» (Гамазин», 2016) – дивовижно цілісна і надзвичайно монолітна як на збірку поезій, яка, зазвичай, об’єднує вірші кількох років. Утім, дати під поезіями засвідчують щоденну роботу душі – звідси і єдність текстів. Читати далі

---