Публікації за тегом "Ірина Мироненко"

«Влада глушить совість» (над сторінками історичної повісті про Івана Сірка)

Опубліковано | 8 Серпня, 2017 | Прокоментуй!

Колись  поет-харків’янин Олекса Марченко підкинув нам, школярам-початківцям, дорожню гру в рими. Їхали ми на всеукраїнську (чи тоді, в 70-х республіканську) нараду творчої молоді до Вінниці. Отож Олекса Андрійович серед інших слів зрештою виголосив, ніби зупинку для неуважних  пасажирів: “Вінниця!” Хтось шепнув “відмінниця”. Більше ідей не з’являлося. І тут наш куратор, розтягуючи-смакуючи склади промовив: “біло піниться”. Спіймавши погляди хлопців, розтлумачив: “Не пиво у вокзальному буфеті, а садок у цвітінні біло піниться”. Отак і залишилося головною словесною асоціацією з Вінницею на довгі роки. Читати далі

---

Приборкувач коней, що скачуть у мовах чужих (до 110-річчя від дня народження Василя Мисика)

Опубліковано | 22 Липня, 2017 | Прокоментуй!

Колись арабське поняття “раінді” (приборкувач коней) потрапило до грузинської мови і почало в середньовіччі означати “лицар”.  Приборкувач коней, що скачуть у мовах чужих. Таке означення підбираю, аби згадати поета і перекладача Василя Мисика.

Читати далі

---

ВТОМИЛОСЬ СТРЕМЕНО. ДОМАШНЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ (в гостях у Володимира Стального і його збірки “Тобі, єдиній !..” )

Опубліковано | 8 Липня, 2017 | Прокоментуй!

     Бувають життєві ситуації, коли не автор поспішає до своїх читачів із книжкою-новинкою, а вони самі везуть йому з видавництва свіжі пахучі примірники, щоб побути разом, почути не в телефоні голос друга, його нові рядки,  відчути “приязнь рук”, “одкровення потиску руки”,  згадати, як у спільній юності “колосилось вогнище іскристо”, “як смеркаються сади”. Цитую нову збірку Володимира Стального “Тобі, єдиній!..”,  на садибі якого у Балаклії, за сотню кілометрів від залів-клубів Харкова влаштували домашню презентацію його друзі-літератори.
Володимир Стальний (сидить у центрі) з рідними і  друзями-поетами (від лівого краю): В’ячеслав Романовський, Анатолій Перерва, син Орест Стальний, онука Дарина, дружина Галина, Леонід Тома. Читати далі

---

“А я вже думав одружитись, і веселитися, і жить…” (Трилогія Антонії Цвід про кохання Тараса Шевченка)

Опубліковано | 3 Липня, 2017 | Прокоментуй!

Тритомник  ненав’язливо підказав: влітку 1847 року цар Микола І підписав вирок, яким Тарас Шевченко був відданий  у солдати. Тарас Григорович потрапив до Оренбурзького Окремого корпусу. Через  170 років по  тому не тільки різними містами й містечками України, а й кількох  країн світу розійшлися історії його кохання, уявлені й переказані без пліткарства жінкою. Сторінки роману-перформансу Антонії Цвід (тобто роману-вистави, який поєднує мистецтво зображення і театру, вернісаж плюс сцена)  іноді нагадують сценарій багатогодинного серіалу. Чи зніме хто хоча б дві кольорові повнометражні серії про найвідомішого для самої України великого українця? Грошових одиниць  з його портретами потрібно занадто багато.  Поки що залишаються фестивалі-свята-вишивки-портрети та пам’ятники, як в одеському вірші Тараса Федюка: “Там стоїть Тарас Шевченко, мов навіки заблудився. І спитати б про дорогу, та хіба дорога є?”

  Читати далі

---

“Гостра така граматика — з болю, надії, чуда…”. Лариса Вировець, її Покотилівка і 10-річчя клубу “Апостроф”

Опубліковано | 8 Червня, 2017 | Прокоментуй!

  Лариса Вировець (праворуч) з  Іриною Мироненко

 

Читацько-поетично-пісенний український клуб “Апостроф” почав своє життя у січні 2007 року. Як говорить його засновниця і лідер Лариса Вировець,  років 6  із них  збиралися майже щотижня чи двічі на місяць з музикою і літературними студіями. Влаштовували зібрання у різних приміщеннях Харкова, а ще на природі. Наприклад,  виїздили на Слов’янське солоне озеро. Щорічний куліш на галявині в Покотилівці — теж клубна традиція.

Читати далі

---

“ПЛУЖАНИН” ІЗ ЗАТОПЛЕНОГО СЕЛА (до 110-річчя від дня народження репресованого письменника Василя НЕФЕЛІНА)

Опубліковано | 21 Травня, 2017 | Прокоментуй!

Післявеликодню поїздку   до села  Руські Тишки Харківського району згадую аж у травні.   Заморочили нас тоді  квітневі несподівані сніги.  Їхала  у район з каразінцями, виставкою “Цікава наука” освітнього “ЛандауЦентру” Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Це єдина в Україні мандрівна просвітницька виставка класичного  університету. Восени 2016 р. і навесні 2017 р.  викладачі і студенти разом із директором “ЛандауЦентру” Вікторією Кругловою (до речі, філологом за освітою) послідовно об’їжджають школи в районах Харківщини. Несподівані хімічні  реакції і телескоп, стілець із шурупами для йогів і небезпечні мікроби у вигляді м’яких іграшок — оце і є наука на дотик.

У чергову поїздку вибиралися харківським проспектом Науки. У 80-х на  цьому проспекті був гуртожиток університетського філфаку, збиралися молоді поети, існувала своя літературна студія з нещадними обговореннями написаного, простора читалка із широким балконом. На нього вночі, коли гуртожиток замикав вхідні двері,  видиралися хлопці — і місцеві мешканці, які загуляли, і гості.

Читати далі

---