Публікації за тегом "Ірина Мироненко"

  “Виглибити всі глибини” (розмова з Олександрою Ковальовою про німецькі переклади)

Опубліковано | 6 Жовтня, 2017 | Прокоментуй!

       26 вересня відзначається Європейський день мов. У Євросоюзі  – 24 офіційні мови, близько 60 регіональних та мов меншин. Емігранти додають строкатості – вони використовують для спілкування понад 175 мов. Майже половина мешканців планети  розмовляє двома або й більше мовами. Декларується рівноправність усіх мов ЄС, але фактично  в роботі різних інстанцій, обслуговуванні, туризмі найчастіше звучать англійська, французька і німецька. Населення ЄС складається з носіїв 11 офіційних мов. Очолюють список німці, тобто чверть мешканців Євросоюзу спілкується німецькою мовою. Ця мова   стоїть на третьому місці у світі за частотою використання у видавництві книжок (домінує англійська, далі йде китайська).

Саме про літературу німецьку  в українському тлумаченні поговоримо, гортаючи  нові переклади із двомовного томика Олександри Ковальової  «Мій німецький канон».  Читати далі

---

ІНКЛЮЗИВНИЙ БОРЩ ІЗ МІННЕСОТИ

Опубліковано | 14 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

 Ольга Тільна біля символу Університету Міннесоти – бабака. США, 2017 р.

        Хтось написав: “Ми вчимося все життя, за винятком часу, проведеного у  школі”. Що таке шкільна інклюзивна освіта, доступна для дітей з різними потребами, — вивчала на стажуванні за фінансової підтримки Державного департаменту США у  штаті Міннесота науковець і літераторка, харків’янка Ольга Тільна. Читати далі

---

«Влада глушить совість» (над сторінками історичної повісті про Івана Сірка)

Опубліковано | 8 Серпня, 2017 | Прокоментуй!

Колись  поет-харків’янин Олекса Марченко підкинув нам, школярам-початківцям, дорожню гру в рими. Їхали ми на всеукраїнську (чи тоді, в 70-х республіканську) нараду творчої молоді до Вінниці. Отож Олекса Андрійович серед інших слів зрештою виголосив, ніби зупинку для неуважних  пасажирів: “Вінниця!” Хтось шепнув “відмінниця”. Більше ідей не з’являлося. І тут наш куратор, розтягуючи-смакуючи склади промовив: “біло піниться”. Спіймавши погляди хлопців, розтлумачив: “Не пиво у вокзальному буфеті, а садок у цвітінні біло піниться”. Отак і залишилося головною словесною асоціацією з Вінницею на довгі роки. Читати далі

---

Приборкувач коней, що скачуть у мовах чужих (до 110-річчя від дня народження Василя Мисика)

Опубліковано | 22 Липня, 2017 | Прокоментуй!

Колись арабське поняття “раінді” (приборкувач коней) потрапило до грузинської мови і почало в середньовіччі означати “лицар”.  Приборкувач коней, що скачуть у мовах чужих. Таке означення підбираю, аби згадати поета і перекладача Василя Мисика.

Читати далі

---

ВТОМИЛОСЬ СТРЕМЕНО. ДОМАШНЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ (в гостях у Володимира Стального і його збірки “Тобі, єдиній !..” )

Опубліковано | 8 Липня, 2017 | Прокоментуй!

     Бувають життєві ситуації, коли не автор поспішає до своїх читачів із книжкою-новинкою, а вони самі везуть йому з видавництва свіжі пахучі примірники, щоб побути разом, почути не в телефоні голос друга, його нові рядки,  відчути “приязнь рук”, “одкровення потиску руки”,  згадати, як у спільній юності “колосилось вогнище іскристо”, “як смеркаються сади”. Цитую нову збірку Володимира Стального “Тобі, єдиній!..”,  на садибі якого у Балаклії, за сотню кілометрів від залів-клубів Харкова влаштували домашню презентацію його друзі-літератори.
Володимир Стальний (сидить у центрі) з рідними і  друзями-поетами (від лівого краю): В’ячеслав Романовський, Анатолій Перерва, син Орест Стальний, онука Дарина, дружина Галина, Леонід Тома. Читати далі

---

“А я вже думав одружитись, і веселитися, і жить…” (Трилогія Антонії Цвід про кохання Тараса Шевченка)

Опубліковано | 3 Липня, 2017 | Прокоментуй!

Тритомник  ненав’язливо підказав: влітку 1847 року цар Микола І підписав вирок, яким Тарас Шевченко був відданий  у солдати. Тарас Григорович потрапив до Оренбурзького Окремого корпусу. Через  170 років по  тому не тільки різними містами й містечками України, а й кількох  країн світу розійшлися історії його кохання, уявлені й переказані без пліткарства жінкою. Сторінки роману-перформансу Антонії Цвід (тобто роману-вистави, який поєднує мистецтво зображення і театру, вернісаж плюс сцена)  іноді нагадують сценарій багатогодинного серіалу. Чи зніме хто хоча б дві кольорові повнометражні серії про найвідомішого для самої України великого українця? Грошових одиниць  з його портретами потрібно занадто багато.  Поки що залишаються фестивалі-свята-вишивки-портрети та пам’ятники, як в одеському вірші Тараса Федюка: “Там стоїть Тарас Шевченко, мов навіки заблудився. І спитати б про дорогу, та хіба дорога є?”

  Читати далі

---