Опубліковано | 8 Серпня, 2017 | Прокоментуй!

Колись поет-харків’янин Олекса Марченко підкинув нам, школярам-початківцям, дорожню гру в рими. Їхали ми на всеукраїнську (чи тоді, в 70-х республіканську) нараду творчої молоді до Вінниці. Отож Олекса Андрійович серед інших слів зрештою виголосив, ніби зупинку для неуважних пасажирів: “Вінниця!” Хтось шепнув “відмінниця”. Більше ідей не з’являлося. І тут наш куратор, розтягуючи-смакуючи склади промовив: “біло піниться”. Спіймавши погляди хлопців, розтлумачив: “Не пиво у вокзальному буфеті, а садок у цвітінні біло піниться”. Отак і залишилося головною словесною асоціацією з Вінницею на довгі роки. Читати далі
Опубліковано | 22 Липня, 2017 | Прокоментуй!
Колись арабське поняття “раінді” (приборкувач коней) потрапило до грузинської мови і почало в середньовіччі означати “лицар”. Приборкувач коней, що скачуть у мовах чужих. Таке означення підбираю, аби згадати поета і перекладача Василя Мисика.
Опубліковано | 8 Липня, 2017 | Прокоментуй!
Бувають життєві ситуації, коли не автор поспішає до своїх читачів із книжкою-новинкою, а вони самі везуть йому з видавництва свіжі пахучі примірники, щоб побути разом, почути не в телефоні голос друга, його нові рядки, відчути “приязнь рук”, “одкровення потиску руки”, згадати, як у спільній юності “колосилось вогнище іскристо”, “як смеркаються сади”. Цитую нову збірку Володимира Стального “Тобі, єдиній!..”, на садибі якого у Балаклії, за сотню кілометрів від залів-клубів Харкова влаштували домашню презентацію його друзі-літератори.
Володимир Стальний (сидить у центрі) з рідними і друзями-поетами (від лівого краю): В’ячеслав Романовський, Анатолій Перерва, син Орест Стальний, онука Дарина, дружина Галина, Леонід Тома. Читати далі
Опубліковано | 3 Липня, 2017 | Прокоментуй!

Тритомник ненав’язливо підказав: влітку 1847 року цар Микола І підписав вирок, яким Тарас Шевченко був відданий у солдати. Тарас Григорович потрапив до Оренбурзького Окремого корпусу. Через 170 років по тому не тільки різними містами й містечками України, а й кількох країн світу розійшлися історії його кохання, уявлені й переказані без пліткарства жінкою. Сторінки роману-перформансу Антонії Цвід (тобто роману-вистави, який поєднує мистецтво зображення і театру, вернісаж плюс сцена) іноді нагадують сценарій багатогодинного серіалу. Чи зніме хто хоча б дві кольорові повнометражні серії про найвідомішого для самої України великого українця? Грошових одиниць з його портретами потрібно занадто багато. Поки що залишаються фестивалі-свята-вишивки-портрети та пам’ятники, як в одеському вірші Тараса Федюка: “Там стоїть Тарас Шевченко, мов навіки заблудився. І спитати б про дорогу, та хіба дорога є?”
Опубліковано | 8 Червня, 2017 | Прокоментуй!

Лариса Вировець (праворуч) з Іриною Мироненко
Читацько-поетично-пісенний український клуб “Апостроф” почав своє життя у січні 2007 року. Як говорить його засновниця і лідер Лариса Вировець, років 6 із них збиралися майже щотижня чи двічі на місяць з музикою і літературними студіями. Влаштовували зібрання у різних приміщеннях Харкова, а ще на природі. Наприклад, виїздили на Слов’янське солоне озеро. Щорічний куліш на галявині в Покотилівці — теж клубна традиція.
Опубліковано | 21 Травня, 2017 | Прокоментуй!

Післявеликодню поїздку до села Руські Тишки Харківського району згадую аж у травні. Заморочили нас тоді квітневі несподівані сніги. Їхала у район з каразінцями, виставкою “Цікава наука” освітнього “ЛандауЦентру” Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Це єдина в Україні мандрівна просвітницька виставка класичного університету. Восени 2016 р. і навесні 2017 р. викладачі і студенти разом із директором “ЛандауЦентру” Вікторією Кругловою (до речі, філологом за освітою) послідовно об’їжджають школи в районах Харківщини. Несподівані хімічні реакції і телескоп, стілець із шурупами для йогів і небезпечні мікроби у вигляді м’яких іграшок — оце і є наука на дотик.
У чергову поїздку вибиралися харківським проспектом Науки. У 80-х на цьому проспекті був гуртожиток університетського філфаку, збиралися молоді поети, існувала своя літературна студія з нещадними обговореннями написаного, простора читалка із широким балконом. На нього вночі, коли гуртожиток замикав вхідні двері, видиралися хлопці — і місцеві мешканці, які загуляли, і гості.