Публікації за тегом "Тараненко"

Ольга Тараненко. Нотатки після прочитання книжки Ростислава Мельникова «Апокрифи степу»

Опубліковано | 25 Вересня, 2016 | Прокоментуй!

Одразу зізнаюсь, без вельми влучної праці художнього редактора  (Назар Гайдучик) та власне художника  (Уляни Мельникової), а також верстальниці (макетування) Тетяни Омельченко, мабуть би, і наполовину не осягнула цих текстів. Це вони налагодили на сприйняття не апокрифів (неканонічних релігійно-біблійних подань), а власне степу, де слово апокрифи, звісно ж, вжите в переносному значенні і є лише моментом, що спонукає до налаштування на власний степ автора, до його мандрівки як Адама в цьому світі. І все збулось. З кольору обкладинки, малюнків, де чільний елемент – автентика образів-символів: прутик (стебельце чи домоткані фрагменти полотна, а десь – пір’їнка),  пташка, млини, човники, глечики, жінка-ірлиця, людина, що нагадує ляльку-мотанку, тощо.

Тому зовсім не дивуєшся першому віршику,  яким розпочинається мандрівка автора у власний степ душі, що веде шляхом від народження до смерти. Віршику-лічилці:  Згіркне на денці// тиша дзвінка// осінь розкреслить// на мапи міста// і за вікном// промайне пілігрим// скаже ворожка//хто// стане// ним. І чи не одразу  відзначаєш про себе і останній вірш книги – зміст. Так, зміст сприймається саме так – віршем… Величезним мезастихом, адже  складений не з назв творів, а з виділених автором рядків із середини  віршових текстів.

Така подача книги, що писалась, збиралась не менше, ніж два десятки років, налаштовує на досить-таки незвичне читання – точно не узвичаєне сприйняття. Десь після першого дощу я зрозуміла, що годі шукати якоїсь поживи для розуміння авторського ставлення до глобальних і не дуже проблем, до актуальних нині тем, до пошуків автором світобудови і своєї дотичності до світу. Це все є. Але не таке, до чого звик.

Отож вийшло так, що я (читач) погодилась піти з автором у його мандрівку. Ось так мені і уявлялось: подорожній іде та й іде собі. А дорозі, а степу ( простору),  та й часу – нема кінця і краю. Ти йдеш, а думки снуються. Які думки?  А неважливо які,  і неважливо чи кому вони потрібні, чи кому вони цікаві? Вони приходять і відходять, а ти прошкуєш далі. Коли людина говорить на незрозумілій тобі мові, то спочатку тобі цікаво вслухатися до звучання  слів, ти слідкуєш за жестами, мімікою, тембром голосу. І врешті починаєш вгадувати те, про що думає той, хто тебе веде далі.  Читати далі

---

Творча зустріч із Олександрою Ковальовою

Опубліковано | 17 Травня, 2016 | Прокоментуй!

14 травня в Будинку вчителя відбулася творча зустріч із харківською поетесою, прозаїком, перекладачем, педагогом Олександрою Ковальовою. Читати далі

---

Мисик і ми

Опубліковано | 6 Квітня, 2016 | Прокоментуй!

Колись нашому класу треба було написати твір на вільну тему про творчість Пушкіна, ще й придумати назву для тих учнівських роздумів.  Ми вже поставили на шкільній сцені  одну з його казок. На репетиціях вчителька випробувала на мені прийом, як виховати  збайдужіння до обставин і оточення: замість дзеркала я брала в руки совок для сміття. Під регіт  інших виконавців ролей  з надією в голосі мала  перепитувати знаряддя для прибирання: “Я ль на свете всех милее?” Репетицію у домашньому завданні я не описувала, але все-таки вплинула  беззахисність дитини, змушеної відтворювати репліку-приказку на очах однокласників, радих  відчути зайвий раз, що вони — абсолютна більшість.  Тож  мій твір був із лаконічною назвою “Я і Пушкін”.  Вчителька-експериментатор навіть похвалила. Пушкін був для малої читачки не живою людиною, з якою хотілося б говорити, а  просто уособленням осені, отієї, що “унылая пора”, але й “очей очарованье”.

Промайнули десятиліття, і  щоб написати про  антологію сучасної поезії харків’ян  та весняний  вечір у письменницькому клубі,  не знаходжу кращої концентрації теми, ніж  поєднання “Мисик і ми”. Саме в такому порядку слів. Читати далі

---

Під знаком Мисика: Антологія сучасної української поезії

Опубліковано | 2 Квітня, 2016 | Прокоментуй!

Під знаком Мисика: Антологія сучасної української поезії / Переднє слово А. Стожука. — Х.: Майдан, 2015. — 168 с. ISBN 978-966-372-534-5.

До антології «Під знаком Мисика» увійшли твори тих харківських авторів, чиї перші кроки в літературі так чи інакше робилися в силовому полі естетики та життєвого прикладу Василя Мисика. Такі домінанти творчості Василя Мисика, як розгортання родовитого народного слова в міф, з одного боку, і розвиток та поглиблення інтересу до неокласичної традиції, з іншого, не могли не відбитися в стильових пошуках харківського покоління поетів від Віктора Бойка до Ірини Мироненко. «Вони вийшли з робітні Василя Мисика», — так можна сказати про поетів, чиї твори представлено в цій антології.

Читати тут

 

---

Під знаком Мисика: антологія сучасної української поезії

Опубліковано | 21 Березня, 2016 | Прокоментуй!

Книга з такою назвою побачила світ у видавництві “Майдан” і була презентована 23 березня 0 16:00 у Клубі письменників. Упорядкована О. Ковальовою, антологія включає твори харківських авторів, чиї перші кроки в літературі були зроблені в силовому полі естетики та життєвого прикладу Василя Мисика. Це поети В. Бойко, В. Романовський, О. Ковальова, А. Перерва, Л. Тома, Н. Матюх, В. Науменко, О. Ковалевський, О. Тараненко, В. Верховень, І. Мироненко.

---

Літературна студія “ЗАВ’ЯЗЬ”

Опубліковано | 17 Січня, 2013 | Прокоментуй!

  Як много важить слово,

одно сердечне, теплеє  слівце!
І. Франко

  Життя людини починається з подиху, поезії — з поруху душі, поета — зі свого Слова. Всі ми знаємо, як почасти буває складно відшукати теє Слово, сказатися у Слові, бути почутим і здатним почути ближнього. 

Мистецтво поезії до певної міри є мистецтвом мовчання, мистецтвом невтомного спостереження себе і світу. “З видимого пізнавай невидиме”, – слова мудрого Григорія Савича.

Саме мистецтву живого Слова, розумінню поезії і літератури в цілому ми вчимося, спілкуючись одне з одним у літературному гуртку  “Зав’язь” (колектив має звання зразкового), яким керує більше десяти років Ольга Степанівна Тараненко. Читати далі

---