Новинки

Віталій Квітка. Залишаючи Атлантиду (оповіді). Частина перша

Опубліковано | 15 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Невдала подорож Синдбада

На палубі цього великого і цього разу дуже комфортного корабля стояв Синдбад, готовий до подорожі. Він подумки прощався зі своєю батьківщиною назавжди.

Посміхаючись у вуса, вже сивіючі, Синдбад міряв поглядом далеч. Але позаду залишалися невеликі пасма таких любих, але прожитих тут, у вітчизні, років. Якби його попросили сказати, який із них, закоханих у ці рідні береги, років, був кращим, він ніколи не зміг би провести вервиці такого порівняння.

І все-таки, десь на самій глибині душі, знав: його серце прагнуло саме цієї миті. Ось він, хто вздовж і вшир протнув моря й океани і про кого краще розкажуть самі леґенди у вустах напівсліпих вуличних кобзарів, тепер стоїть і очікує на найзахоплючішу у своєму житті подорож. Читати далі

---

Олександра Ковальова. Демони міст: Переклади з німецької

Опубліковано | 14 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Ковальова О. П. Демони міст: Переклади з німецької / О. П. Ковальова. – Х.: Майдан, 2016. – 114 с.

Трагічні мотиви німецьких поетів-експресіоністів дуже близькі нам сьогодні, хоча нас відділяє від них добра сотня літ. Більшість із цих авторів прожила надто коротке життя, котре обірвала війна, але їхні пророчі пісні, їхній біль, сила їхньої поезії не загубилися у вирі часу, вони вражають нашу уяву, наповнюють наші серця скорботою та гнівом, поглиблюють наш біль.

---

МОТИВИ ТВОРЧОСТІ ВІКТОРА ТИМЧЕНКА (на матеріалі книги «МІЖ УЧОРАШНІМ І ЗАВТРАШНІМ»)

Опубліковано | 12 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Харківський поет Віктор Петрович Тимченко відомий на всій Україні як митець, наставник, багаторічний керівник літературних студій. Людина з непростою долею – осліп, іще будучи підлітком, – він зумів уникнути сліпоти душевної, про що часто говорить у віршах. Тверда життєва позиція, ставлення до людей і ситуацій через призму чесності, доброти, чуйності зумовлюють тематику творчості поета, в доробку якого близько 20 збірок лірики. Вочевидь, розгляд мотивіки віршів з книги В. Тимченка «Між учорашнім і завтрашнім» (читати книгу тут) здатен вияскравити одну зі сторінок сучасної слобожанської літератури.

Читати далі

---

Олександра Ковальова. «Прикинулся золотом – так блести» (Роздуми над «Небесным рок-н-роллом» Асі Шевцової)

Опубліковано | 9 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Усе б якось було, домовилися між собою дорослі, солідні люди, повідпускали собі бороди, вуса, животи: ми солідні, наша думка авторитетна, ми тут навічно, нам тут вирішувати, що і як… Одного вони не врахували: світ оновлюється через прихід нових поколінь, тобто – дітей. А ці діти виявляються єдиними серйозно мислячими істотами. Читати далі

---

Анатолій Стожук. ГАБА ДЛЯ ПОЕТА

Опубліковано | 3 Червня, 2016 | Прокоментуй!

Довга мовчанка подеколи схожа на безоглядне зухвальство, а чи то затятість супротив світу. Тож кільканадцять років між попередньою і цією книгою — цілісінька прірва часу, що здатна поглинути будь-що, а поета тим паче. «Цінуйте час, бо дні лукаві», — напучував Апостол Павло. І як тут не піддатися спокусі і не застерегти поета й себе, але розумієш, що поспішність породжує легковажність і поквап, які лиш завадять справі, а віршотворенню й поготів. Евентуально, автор і сам це добре розуміє, бо пише про межу, за якою — молодість і завжди несподівана старість, коли встиг і вже не встиг. Та як би там не було, а давноочікуване поетичне воскресіння за таких умов набагато яскравіше і промовистіше.

Отже, саме такою несподіванкою стала книга харківського поета Ростислава Мельникова «Апокрифи степу», з якою він прийшов до читача від львівського видавництва Старого Лева, зайве ствердивши істину, що в старі міхи молоде вино не наливають. Читати далі

---

«МОЯ ЄДИНА СВІТЛА ЦЯТОЧКА В ЖИТТІ»

Опубліковано | 27 Травня, 2016 | Прокоментуй!

          Древній художник, ілюстратор книжок для східного правителя, коштовні рукописні фоліанти супроводжував зображеннями себе і своєї коханої. Себе завжди малював червоною фарбою, а її — синьою. Ніби порівнював із стрімкістю вогню й недосяжністю неба.

Наш сучасник Олександр Шугай написав книжку про реальну пару, в житті якої були схід (Азія) і Західна Європа, Харків і Соловки, кольори страждань і короткого щастя. Хист до малювання мали і він, і вона. Він нібито розписав у степу капличку на місці падіння метеорита, вона подарувала йому автопортрет у східному вбранні, з напівзатуленою покривалом половиною обличчя — аби виразнішими здавалися темні очі. Той малюнок буде над його робочим столом до останніх днів життя. “Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика” (оповідь у листах і документах — з коментарями). Так повністю названо книжку, яка починається листом 1932 року. Читати далі

---