Опубліковано | 25 Червня, 2016 | Прокоментуй!
Частину першу читати тут
Пам’яті Полікарпа
Мій дід Іван – як і я – геть не гуляв із дівчатьми.
Ніколи, і за жодних обставин його – як мені спочатку бабою Настею відповідно налаштованому думалося – бурхливої юності.
Усьому причиною був деякий містичний Полікарп.
Дід пам’ята, що Полікарп навіть якийсь час був комсорг у Великій Андрусівці. Тоді вона ще не стала наполовину морем – там були дванадцять класичних вулиць-сотень на тисячу двісті дворів.
Дід не дуже багато розповів із життя цього велетенського людського ковчегу. Він ясно пам`ята тільки, що Полікарп весь час ходив і повторював, що помре. В усякому разі, в Полікарпа було таке дивовижне відчуття своєї скорої смерті, що це мало гнітюче тиснути на всіх, а не тільки на мого діда. Навіть не відчуття, а бознащо. Полікарп ходив і ходив, повторював та й повторював загадкову фразу: «І коли, коли ж це я помру?»
Помер він, проте, так. Близенько біля стіни приставлена ґвинтівка – і так близько, що моєму дідові досі гойдається в пам’яті ця неймовірна близькість двох предметів, стіни і рушниці. Та ще мотузка. Якось, самим Полікарпом, там вона кудись потягнута. І все, готова смерть Полікарпова. Читати далі
Опубліковано | 24 Червня, 2016 | Прокоментуй!
Долі випускників Харківського національного університету імені Каразіна (колись — державного імені Горького, а при заснуванні — імператорського) часто стають предметом досліджень істориків науки і культури. Все-таки від 1804 року відбулося чимало подій, що вплинули на чиїсь конкретні біографії.
Героїня моєї розповіді Олеся Омельченко навчалася в університеті у 1980-1985 роках на романо-германській філології. Але Харків для неї – друге рідне студентське місто. Читати далі
Опубліковано | 15 Червня, 2016 | Прокоментуй!
Невдала подорож Синдбада
На палубі цього великого і цього разу дуже комфортного корабля стояв Синдбад, готовий до подорожі. Він подумки прощався зі своєю батьківщиною назавжди.
Посміхаючись у вуса, вже сивіючі, Синдбад міряв поглядом далеч. Але позаду залишалися невеликі пасма таких любих, але прожитих тут, у вітчизні, років. Якби його попросили сказати, який із них, закоханих у ці рідні береги, років, був кращим, він ніколи не зміг би провести вервиці такого порівняння.
І все-таки, десь на самій глибині душі, знав: його серце прагнуло саме цієї миті. Ось він, хто вздовж і вшир протнув моря й океани і про кого краще розкажуть самі леґенди у вустах напівсліпих вуличних кобзарів, тепер стоїть і очікує на найзахоплючішу у своєму житті подорож. Читати далі
Опубліковано | 14 Червня, 2016 | Прокоментуй!
Ковальова О. П. Демони міст: Переклади з німецької / О. П. Ковальова. – Х.: Майдан, 2016. – 114 с.
Трагічні мотиви німецьких поетів-експресіоністів дуже близькі нам сьогодні, хоча нас відділяє від них добра сотня літ. Більшість із цих авторів прожила надто коротке життя, котре обірвала війна, але їхні пророчі пісні, їхній біль, сила їхньої поезії не загубилися у вирі часу, вони вражають нашу уяву, наповнюють наші серця скорботою та гнівом, поглиблюють наш біль.
Опубліковано | 12 Червня, 2016 | Прокоментуй!
Харківський поет Віктор Петрович Тимченко відомий на всій Україні як митець, наставник, багаторічний керівник літературних студій. Людина з непростою долею – осліп, іще будучи підлітком, – він зумів уникнути сліпоти душевної, про що часто говорить у віршах. Тверда життєва позиція, ставлення до людей і ситуацій через призму чесності, доброти, чуйності зумовлюють тематику творчості поета, в доробку якого близько 20 збірок лірики. Вочевидь, розгляд мотивіки віршів з книги В. Тимченка «Між учорашнім і завтрашнім» (читати книгу тут) здатен вияскравити одну зі сторінок сучасної слобожанської літератури.
Опубліковано | 9 Червня, 2016 | Прокоментуй!
Усе б якось було, домовилися між собою дорослі, солідні люди, повідпускали собі бороди, вуса, животи: ми солідні, наша думка авторитетна, ми тут навічно, нам тут вирішувати, що і як… Одного вони не врахували: світ оновлюється через прихід нових поколінь, тобто – дітей. А ці діти виявляються єдиними серйозно мислячими істотами. Читати далі