Новинки

«Очима культури» № 15. Походження українців (за Віктором Петровим).

Опубліковано | 9 Травня, 2013 | Прокоментуй!

Другий сезон телепередач «Очима культури» почався із погляду киненого далеко назад, у глибоке минуле праісторії українських земель. При чому технічна вимога вмістити потрібну інформацію в кількахвилинний телесюжет спонукала мене взяти за його основу дуже стислий, зате насичений змістом есей-брошуру Віктора Петрова «Пододження українського народу» (1947), сьогодні вільно доступний в Інтернеті (наприклад, на сайті «Українського Центру»). Читати далі

---

Порцеляновий бог містифікацій

Опубліковано | 28 Квітня, 2013 | Прокоментуй!

 Хочу покласти в книгу

Китичку першу з верби.

Хочу вогню чи снігу,

А не сторінки журби.

 «У глибинах нема глибин. // Я там був, а тепер на поверхні». Втрачаємо  віру, і триває це стільки, що перетворюємось на камінь. І, о диво! Приходить мить, коли розумієш: чекання не було намарним.

Прозріння буває різним – найліпше, коли думки повертаються з вирію, наче перелітні птахи. Додому тягне… «Хай живу далеко, // Хай живу не там, // Де кивав лелека // Ранішнім світам».

Чи ж храм – природа? Скоріше свідок: як були ми і відійшли, наче й не  були.

І направду – голі дівочі коліна – ознака весни. Та гормональна революція – не тотожність поезії, радше вона вислід зачаєних думок і гріховних сподівань, замріяність і спогад душі, чорна, невтолима спрага плоті.

Поет блукає у книзі царств ірреального світу, заледве доторкаючись до  грішної і такої рідної землі. «І я потроху відступаю // Від себе. І зникаю десь».

Конвульсії душі, постійні сумніви і недовіра до себе – чи ж не сплутав стежки, дно і горні височини, віру з даром, а чи з покарою. Прямостояння та ще ходіння, але таке, коли не виникає сумніву: чи не заблукав? Бо і з третіми півнями не щезає лиха година.

З роками приходить протверезіння, «Що все було сном нетривким».    Внутрішньо уярмлений дух прагне вивільнення, експлозії. І тоді піднімуться повіки душі, і рине світло до всіх її закапелків, і зробиться радісно і супокійно. І тоді стане ясно: що втрачено, а що нажито. Та тільки не всі хочуть це знати, адже краще голову в пісок чи то пак у рінь золоту.

Ми всі причетні до обезбожнення землі – і ти, і я. І ніхто нас ніколи не полічить. Тільки Господь на небесах зазирне в душу кожного і побачить…

Порожнеча – то відчай, який зникає з пробудженням душі до радості життя. Скільки триває відчай? За суб’єктивним мірками він триває безмір часу, а насправді – лише мить. І коли вона приходить, ти не знаєш, що з нею робити. А коли починаєш знати – її вже нема. Автор не бере нас на глузи, коли каже, що порожнечі нема, є її еманація у Велике Ніщо. Людський дух всесильний і всемогутній, він долає все і всіх. Лише він здатний творити дива – з людини у відчаї робити щасливого життєлюбця. Падіння, злети, падіння… Головне, знайти сили в собі звестися. «Гіганти люди, а не блазні, – // І їм тут рівного нема».

Багато загадковості, словесної ворожби, мерехтіння підсвідомого й зачаєного, наче чар буття минулих поколінь… Але все це купно зводить шатро поетової світобудови – під яким синтезуються думки, образи і почуття, котрі врешті-решт вивершують книгу до міцної застанови пошуків сенсів людського існування. І читач розуміє, що життя дається зовсім не як форма існування білкових речовин, а як вища і Божественна сутність, осягати яку і означає жити. Читати далі

---

«Очима культури» № 14. Наталена Королева.

Опубліковано | 15 Квітня, 2013 | Прокоментуй!

Телесюжет про Наталену Королеву був останньою передачею першого сезону «Очима культури» на канадській телепрограмі КОНТАКТ. Передача пішла в ефір наприкінці червня 2011, отож не треба дивуватися, що на її завершення я бажаю глядачам гарного літа, а водночас закликаю не забувати у час літньої відпустки про самостійні дослідження рідної культури. Читати далі

---

ДУХОВНИЙ КІЛЕР, або «АТЄЦ РУССКАГО МІРА»

Опубліковано | 7 Квітня, 2013 | 1 коментар

Только, когда взялся за перевод с украинского на русский,  

я понял, что это совершенно два разных языка.

Олексій Аулов.

 

До мене зателефонував мій давній приятель, доктор філологічних наук, професор М., і порадив познайомитися з передмовою П. П. Толочка «Украинский язык. История становления и развития.» до якоїсь нудотної книжки, в котрій якийсь сучасний збирач тенденційних цитат понанизував у тій збірці чужих виразів заради виправдання чергової печерної русифікації в Україні. У відповідь, я, звичайно, тільки розсміявся і кажу: Читати далі

---

«Очима культури» № 13. Олександ(е)р Мурашко та Абрам Маневич.

Опубліковано | 5 Квітня, 2013 | Прокоментуй!

 

У серпні 1917 р. Центральна Рада заснувала (на той час лише як проект) першу в нашій історії українську як за назвою, так і за змістом і навчальною програмою академію мистецтв. Читати далі

---

«Очима культури» № 12. Лесь Курбас.

Опубліковано | 3 Квітня, 2013 | Прокоментуй!

 

Мушу визнати, що для мене особисто уродженець Самбора в Галичині Лесь Курбас є, мабуть таки, найвидатнішим українським митцем (в найширшому сенсі цього терміну) ХХ ст., а може й не тільки ХХ-го. (Звісно, це зовсім суб’єктивне відчуття, бо чи є рівноцінно великими Олександр Архипенко в скульптурі, Валентин Сильвестров у музиці, чи Микола Лукаш в літературному перекладі?..) Читати далі

---