Новинки

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)

Опубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!

Девайс чи книга?

Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.

А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.

Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.

Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).

Читати далі

---

КОЦЮБИНСЬКИЙ – “ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ” – ПАРАДЖАНОВ

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

Наступного року українська література й художня культура відзначатимуть низку важливих дат, серед яких цілком осібно тримається одна мистецька тріада.

У вересні 2024-го відзначатиметься 160 років від дня народження письменника Михайла Коцюбинського. У січні – 100-річчя від дня народження кінорежисера Сергія Параджанова. Функцію “стикового модулю” між Коцюбинським і Параджановим виконав художній (ігровий) фільм “Тіні забутих предків”, роботу над яким було завершено в жовтні 1964-го і якому 2024-го виповниться 60 років.

Читати далі

---

ШЕВЧЕНКІВ ВІРШ І ГІПЕРБОЛІЧНЕ КІНО

Опубліковано | 11 Липня, 2023 | Прокоментуй!

Звернення кінематографістів до лірики, до ліричних поезій як фактури ігрового (художнього) фільму становить собою цікаву й складну мистецьку проблему.

Ліричні вірші/ тексти дуже часто є не значними за обсягом. Вони зазвичай безсюжетні й апріорі можуть не містити формально виражених подій/дії. У ліричних віршах ретрансляція смислів нерідко здійснюється через ледь вловимі нюанси, відчуття, асоціації, настроєві напівтони, які до того ж можуть бути позначені граничною суб’єктивізованістю. У невеликих поетичних текстах семантичні візерунки доволі часто фокусується у зчепленнях чи грі слів, у пульсуванні слова-емоції, у витонченій графіці чи буянні каскадів вербальної метафорики.

Читати далі

---

Роздуми під куполом Рейхстагу

Опубліковано | 21 Червня, 2022 | Прокоментуй!

Хоч скільки разів стримувався не дозволяючи розумові заводити себе  надто далеко, все ж таки думка,  – вона ж бо вільна і скрізь витає, – підказує, що  тему війни  не оминути.

                Одесу не уявляю без гумору. А на  перехрестях, з початком війни, показник «Прямо» з написом: «На х*й», «На ліво – знову на х*й», на право – на росію на х*й». Я навмисно букву «У» позначаю *, а на плакатах, як то кажуть: прямою мовою.  Хтось скаже, що це вже не гумор. Та …Неможливо вже без мату, бо не розуміють! І це не нехтування культурою мови. Тепер надлишня інтелігентність нагадує анекдот коли «очкарик», купуючи  білет в баню, каже:  – Мне, пожалуйста,  билетик на одно лицо.

         А касир запитує: – А ты, что, жопу мыть не будеш?

Читати далі

---

«Хто виживе у тиші?» – учительський щоденник

Опубліковано | 6 Червня, 2022 | Прокоментуй!

Випускники Каразінського університету попередніх років у своїх публічних щоденниках в соцмережах фіксують численні свідчення і подробиці війни рф проти України. Ці записи – фактологічні й емоційні документи для сучасників і нащадків, міжнародних судів і рідних дітей, які виростуть і запитають, яким був для мами чи батька 2022 рік.

Олеся Омельченко навчалася в університеті на романо-германській філології. За кілька тижнів до масштабного вторгнення видала одразу чотири свої книжки на рідній Дніпропетровщині.

Як війна вдерлася у її життя – читайте далі: https://gromada.group/news/statti/15646-hto-vizhive-u-tishi-uchitelskij-shodennik

---

“Недолюбки”: нова поезія Володимира ВАКУЛЕНКА

Опубліковано | 4 Серпня, 2021 | Прокоментуй!

НЕДОЛЮБКИ

                        І

Вона була першою. Істинно першою.

Таким чорно заздрили юні нездари.

Вона була з тих, що одразу одержують

і щире кохання, і долі удари.

Коли нас у школах любити навчатимуть?

Це ж точна одвічна і мудра наука.

Коли у взаєминах ніжних з дівчатами

безглуздим фіналом не буде розлука?

Ніколи й ніде не були риторичними

питання, не вирішені та й не зняті.

Їх ставить дівчатко в сукенці коричневій

шкільній, що приходить зі світу колишнього,

як згусток непізнаної благодаті.

Читати далі

---