Опубліковано | 6 Червня, 2022 | Прокоментуй!
Випускники Каразінського університету попередніх років у своїх публічних щоденниках в соцмережах фіксують численні свідчення і подробиці війни рф проти України. Ці записи – фактологічні й емоційні документи для сучасників і нащадків, міжнародних судів і рідних дітей, які виростуть і запитають, яким був для мами чи батька 2022 рік.
Олеся Омельченко навчалася в університеті на романо-германській філології. За кілька тижнів до масштабного вторгнення видала одразу чотири свої книжки на рідній Дніпропетровщині.
Як війна вдерлася у її життя – читайте далі: https://gromada.group/news/statti/15646-hto-vizhive-u-tishi-uchitelskij-shodennik
Опубліковано | 4 Серпня, 2021 | Прокоментуй!
НЕДОЛЮБКИ
І
Вона була першою. Істинно першою.
Таким чорно заздрили юні нездари.
Вона була з тих, що одразу одержують
і щире кохання, і долі удари.
Коли нас у школах любити навчатимуть?
Це ж точна одвічна і мудра наука.
Коли у взаєминах ніжних з дівчатами
безглуздим фіналом не буде розлука?
Ніколи й ніде не були риторичними
питання, не вирішені та й не зняті.
Їх ставить дівчатко в сукенці коричневій
шкільній, що приходить зі світу колишнього,
як згусток непізнаної благодаті.
Читати даліОпубліковано | 20 Червня, 2021 | Прокоментуй!
Відгук Олександри Ковальової на книгу “Олександер Шугай: Ліна Костенко: Я все, що я люблю… Київ, видавництво «Дніпро», 2021”
У листопаді 2017-го року за участі Івана Драча та Олександра Шугая, автора книги «Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика”, в Харківському Будинку письменників вшановували поета Василя Мисика. На цей припізнілий захід (В.Мисик народився в сонячному липні), крім київських гостей, прийшло чимало харківських поетів-шістдесятників, для яких Василь Мисик був і лишається культовим поетом. Олександру Шугаю вдалося віднайти маловідомі епізоди з життя поета, зворушливо торкнутися заповітних струн його серця. Тож не дивно, що «Цвіт вишні» надовго залишився в пам’яті харківських читачів.
Читати даліОпубліковано | 25 Квітня, 2021 | Прокоментуй!
І приймемо їх як докази. Це пропонує нам зробити відомий в країні й за її межами науковець Георгій Чорний у своїй новій книжці «Хто ми є, українці?» (Київ, «Ярославів вал», 2020).
Читати даліОпубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!
У харківській філологічній спільноті досить довго тримала першість мовознавча школа моєї альма-матер — Національного університету імені Василя Каразіна. Здобутки іншого вишу — Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди — тривалий час оцінювалися скромніше. Але в останні двадцять — двадцять п’ять років, коли столичні мовознавці говорять про своїх харківських колег, у першу чергу лунає ім’я Сергія ВАКУЛЕНКА (нар. 1960), доцента катедри української мови Педуніверситету, дослідника і поліглота, який, сам вивчившись у каразінців, дуже багато зробив для авторитету сковородинівців.
Дослідник києво-могилянських схоластичних рукописів, знавець мовної філософії Олександра Потебні, перекладач фундаментальної англомовної праці Юрія Шевельова, засновник українсько-польського напрямку на своєму факультеті, семасіолог, історик мови і джерелознавець, а ще блискучий промовець і ентузіаст науки, голова Харківського історико-філологічного товариства, — це все про мого нинішнього співрозмовника.
Сергій Валентинович ласкаво погодився розділити один зі своїх вечорів із Харківським Українським клубом «Апостроф» і за лаштунками розповів про…
Читати даліОпубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!
(Юлія Ткачова: Єднання, Київ, Український письменник, 2021)
Моє покоління належить до тих, хто з самого початку був приречений на розгадування загадок: в дитинстві, юності і особливо – в старості. З часом загадок лише більшало. Дитина через розгадування загадок долучається до радості буття, юність – до щастя, старість – до вічності. З дитинства приходить розуміння того, що все справжнє ховає в собі загадку. На жаль, більшість загадок розгадок не потребує, бо нічого загадкового в собі не містить. На жаль, і людина-загадка рідко такою є, а все більше імітує загадковість, за якою ховається звичайна і звична полова без зерна. На жаль, і в поезії золоті зернини справжності перехоплюють твій погляд не на кожному кроці. А вже коли перехоплюють, подиву твоєму немає меж: справжність, вічність – це ті категорії, що дуже непросто дотичні до людського життя-буття.
Читати далі