«Хто виживе у тиші?» – учительський щоденник

Опубліковано | 6 Червня, 2022 | Прокоментуй!

Випускники Каразінського університету попередніх років у своїх публічних щоденниках в соцмережах фіксують численні свідчення і подробиці війни рф проти України. Ці записи – фактологічні й емоційні документи для сучасників і нащадків, міжнародних судів і рідних дітей, які виростуть і запитають, яким був для мами чи батька 2022 рік.

Олеся Омельченко навчалася в університеті на романо-германській філології. За кілька тижнів до масштабного вторгнення видала одразу чотири свої книжки на рідній Дніпропетровщині.

Як війна вдерлася у її життя – читайте далі: https://gromada.group/news/statti/15646-hto-vizhive-u-tishi-uchitelskij-shodennik

---

“Недолюбки”: нова поезія Володимира ВАКУЛЕНКА

Опубліковано | 4 Серпня, 2021 | Прокоментуй!

НЕДОЛЮБКИ

                        І

Вона була першою. Істинно першою.

Таким чорно заздрили юні нездари.

Вона була з тих, що одразу одержують

і щире кохання, і долі удари.

Коли нас у школах любити навчатимуть?

Це ж точна одвічна і мудра наука.

Коли у взаєминах ніжних з дівчатами

безглуздим фіналом не буде розлука?

Ніколи й ніде не були риторичними

питання, не вирішені та й не зняті.

Їх ставить дівчатко в сукенці коричневій

шкільній, що приходить зі світу колишнього,

як згусток непізнаної благодаті.

Читати далі

---

Сповідь редактора

Опубліковано | 20 Червня, 2021 | Прокоментуй!

Відгук Олександри Ковальової на книгу “Олександер Шугай: Ліна Костенко: Я все, що я люблю… Київ, видавництво «Дніпро», 2021”

У листопаді 2017-го року за участі  Івана Драча та   Олександра Шугая, автора книги «Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика”,  в Харківському Будинку письменників вшановували поета Василя Мисика. На  цей припізнілий захід (В.Мисик народився в сонячному липні), крім київських гостей, прийшло  чимало харківських поетів-шістдесятників, для яких Василь Мисик був і лишається культовим поетом. Олександру Шугаю вдалося віднайти маловідомі епізоди з життя поета, зворушливо торкнутися заповітних струн його серця. Тож не дивно, що «Цвіт вишні» надовго залишився в  пам’яті харківських читачів.  

Читати далі

---

Заслухаймо покази свідків

Опубліковано | 25 Квітня, 2021 | Прокоментуй!

 

І приймемо їх як докази. Це пропонує нам зробити відомий в країні й за її межами науковець Георгій Чорний у своїй новій книжці «Хто ми є, українці?» (Київ, «Ярославів вал», 2020).

Читати далі

---

Сергій ВАКУЛЕНКО: “На наших землях перспектива все ж таки за українцями”

Опубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!

У харківській філологічній спільноті досить довго тримала першість мовознавча школа моєї альма-матер — Національного університету імені Василя Каразіна. Здобутки іншого вишу — Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди — тривалий час оцінювалися скромніше. Але в останні двадцять — двадцять п’ять років, коли столичні мовознавці говорять про своїх харківських колег, у першу чергу лунає ім’я Сергія ВАКУЛЕНКА (нар. 1960), доцента катедри української мови Педуніверситету, дослідника і поліглота, який, сам вивчившись у каразінців, дуже багато зробив для авторитету сковородинівців.

Дослідник києво-могилянських схоластичних рукописів, знавець мовної філософії Олександра Потебні, перекладач фундаментальної англомовної праці Юрія Шевельова, засновник українсько-польського напрямку на своєму факультеті, семасіолог, історик мови і джерелознавець, а ще блискучий промовець і ентузіаст науки, голова Харківського історико-філологічного товариства, — це все про мого нинішнього співрозмовника.

Сергій Валентинович ласкаво погодився розділити один зі своїх вечорів із Харківським Українським клубом «Апостроф» і за лаштунками розповів про…

Читати далі

---

МІСТЕРІЯ ЗАГАДКИ: рецензія на книгу Юлії Ткачової “Єднання”

Опубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!

(Юлія Ткачова: Єднання, Київ, Український письменник, 2021)

Моє покоління належить до тих, хто з самого початку був приречений на розгадування загадок: в дитинстві, юності і особливо – в старості.  З часом загадок лише більшало.  Дитина через розгадування загадок долучається до радості буття, юність – до щастя, старість – до вічності.  З дитинства приходить розуміння того, що все справжнє  ховає в собі загадку.  На жаль, більшість загадок розгадок  не потребує, бо нічого загадкового в собі не містить. На жаль, і людина-загадка рідко такою є, а все більше імітує загадковість, за якою ховається звичайна і звична  полова без зерна. На жаль, і в поезії золоті зернини справжності перехоплюють твій погляд не на кожному кроці. А вже коли перехоплюють, подиву твоєму немає меж: справжність, вічність – це ті категорії, що дуже непросто дотичні до людського життя-буття.

Читати далі

---