Новинки

Як далеко чути шепіт минулого? (Ганна Ткаченко: «У шепоті минулого», Харків. Майдан, 2020)

Опубліковано | 20 Березня, 2020 | Прокоментуй!

Ганна Ткаченко– відома сучасна українська письменниця, авторка історичних романів, повістей, оповідань.  Своєю першою книгою прози  (а саме, романом «Голгофа козацьких нащадків») Ганна Ткаченко заявила про своє бажання перегорнути перед очима молодших сучасників сторінки пекучої правди про минуле нашої Батьківщини. У цьому романі сконцентровано основні теми і проблеми, до яких вона неодноразово буде повертатися в наступних творах: революція, громадянська війна, колективізація,  голодомор, злочини сталінського режиму, друга світова війна, повоєнне життя і так до самого завершення ХХ століття.  Отже, можна стверджувати, що час зображення в прозі Ганни Ткаченко –  усе ХХ століття, а от часова перспектива прибирає різних форм в залежності від художнього завдання, яке ставить перед собою авторка. У романі «Голгофа козацьких нащадків» йдеться передусім про першу половину ХХ століття. Місце дії  – рідна авторці Чернігівщина, край, де вона народилася,  де сформувалася її картина світу,  усвідомлення своєї причетності до великого козацького роду.  До козацького роду причетні і герої її твору, за що вони в новому часі мають нести свій тяжкий хрест, як, наприклад головна героїня – зовсім юна дівчина Маня, батько якої Савелій Руденко, нащадок запорізьких козаків, потрапив під важкі жорна нової влади.

Читати далі

---

“У шепоті минулого”: нова книга Ганни ТКАЧЕНКО

Опубліковано | 5 Березня, 2020 | Прокоментуй!

“У шепоті минулого” – нова книга харківського прозаїка Ганни ТКАЧЕНКО. До збірки увійшли повісті, оповідання та новела.

Читачу пропонується проїхати в товарному вагоні, забитому людь- ми, клунками і чемоданами аж до самого Саратова — так везли укра- їнську інтелігенцію в евакуацію влітку сорок першого року минулого століття. Пройти поряд з чарівною молодою жінкою, що поверталася звідти з дитиною і дивним тарантасом, який тягнула маленька корівка аж до самої Полтавщини. Дізнатися про зовсім давнє — татарські напади, заселення Слобожанщини та будівництво фортифікаційних укріплень. Спинитися на кожному оповіданні, де кожна історія вражає своєю реалістичністю і душевністю.

Читати книгу можна тут

---

Життя під знаком Маковія (До 100-ліття з дня народження Інни Христенко)

Опубліковано | 16 Серпня, 2019 | Прокоментуй!

Є люди, згадувати яких означає – оновлювати та збагачувати власну душу. Не завжди скарби, залишені на землі тими, що пішли в той чи інший час у засвіти, зберігаються ретельно та відповідально, але справжні скарби не губляться ніколи, навіть якщо вони не втілилися в  ошатні томи, бронзові погруддя чи інші пам’ятки та пам’ятники.  Духовне не вмирає і не зникає.  Незникома і пам’ять про нашу незабутню  харків’янку  Інну Христенко, яка належала до рідкісно цілісних натур, про яких в народі говорили: „Їм життя прожити, як пісню проспівати.” Так вона і прожила своє дуже нелегке, але таке насичене людьми, подіями, творчістю життя.

Читати далі

---

Євген Баран: Мало бачити, мало читати. Треба СЛУХАТИ

Опубліковано | 2 Травня, 2019 | Прокоментуй!

Читаючи книги Євгена Барана «Недописана книга…» та «Недописана книга частина инча…» ( два ошатних томика дуже схожих на кишенькові записнички), намагалася слухати ці книжки, щоб почути бодай якісь думки автора. Чим більше було прочитано сторінок, тим ближчим ставав для мене цей автор. Він поступово розкривався для мене не тільки, як письменник, а як людина. Ніби знайомство з Євгеном Бараном було не віртуальним чи фрагментарним, а справжнім, реальним, пізнаючи душу і характер цього незвичайного чоловіка. Найбільше в цих книжка мені сподобалася і вразила щирість Є. Барана, яка іноді межує з жорсткістю. Його сміливість у слові спонукає до наслідування, та на жаль, у мене не вистачить тієї сміливості, щоби так правдиво відкривати свої думки… Зате в мене з’явився ще один кумир у нашій українській сучасній літературі!

Юлія Ткачова

---

Михайло Слабошпицький: нові книги

Опубліковано | 2 Травня, 2019 | Прокоментуй!

Отримала від Михайла Слабошпицького книги в подарунок «Протирання дзеркал» і «Тіні в дзеркалі». Відкрила посилку і вражено заклякла! Це не просто книги – це енциклопедії людських доль. Кілька днів не наважуся взяти до рук цей поважний фоліант. Лежать на кріслі ці величезні томи серед інших книг і я боюся, що не осилю їх. Але це ж подарунок! Розкішний подарунок від самого Михайла Слабошпицького!!! Не маю права відкладати читання!
Відкриваю першу сторінку «Протирання дзеркал». Починаю читати і відразу відчуваю зрідненість з цим письмом. М.Слабошпицький пише: «Писати, щоби жити». Як же мені це близько! Продовжую читання: цікаво – не відірватися! Але перегортати кожну сторінку, то ніби збиратися на скелю. Я лізу павучком, перебираючи пальцями по книжці, щоб дістатися продовження тексту. А в грудях солодке очікування, що ж там далі написав Михайло Федотович…
Приголомшено натрапляю на цитату Фелікса Кривіна: «Із життя ідуть, як із трамваю – на твій відхід звертають увагу лише ті, кому ти поступився місцем або наступив на ногу». А я ще в 2015 році написала ось такий вірш:

Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. УКРАЇНЦІ В БОРОТЬБІ ЗА СВОБОДУ: СТОЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

Опубліковано | 28 листопадаа, 2018 | Прокоментуй!

До 240-ої річниці від дня народження

Григорія Квітки-Основ’яненка

 

Григорій Квітка-Основ’яненко посідає особливе місце в історії української літератури. Ще за його життя Микола Костомаров у своїй харківській праці 1842 року «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» стверджував: «Поза всяким сумнівом, честь піднесення рідного слова на найвищий щабель розвитку, – смію сказати, честь створення української літератури належить письменникові, який заховався під прибраним ім’ям Основ’яненка» [Костомаров, с. 167]. Пройде ще три десятиліття, і Михайло Драгоманов у листі до Мелітона Бучинського від 25 грудня 1872 року напише із Флоренції, що Квітка-Основ’яненко, поруч із Шевченком та Гоголем, належить до трійки найвидатніших українських письменників ХІХ століття [Драгоманов 1910, с. 230]. Та, певна річ, іще поважніше місце Квітка посідає в «історії харківської культури». Про кого б із відомих слобідських діячів не заходила мова, поруч із ним одразу ж зринає Квітка. Читати далі

---