Новинки

Інтерв’ю з румунським письменником Михайлом Трайстою

Опубліковано | 31 Липня, 2018 | Прокоментуй!

Читати тут: Стаття

---

Ганна Ткаченко: “Вистраждана земля”

Опубліковано | 25 Липня, 2018 | Прокоментуй!

Нова проза Г. Ткаченко знайомить читачів із непростою історією Слобожанщини.

Читати далі

---

Олександр ЛИСАК: «УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ – НЕ ТЕРИТОРІЯ, А СТАН ДУШІ»

Опубліковано | 23 Червня, 2018 | Прокоментуй!

Мій сьогоднішній співрозмовник – воїн і поет. Як античний Тіртей, як Ольжич і Маланюк. Яким чином поєднуються в одній душі ці дві позірно несумісні іпостасі, мене цікавило ще з того осіннього дня 2016 року, коли я вперше побачила Олександра ЛИСАКА (нар. 1983) у харківському Будинку письменників і він подарував мені дві свої поетичні збірки – одну давнішу, другу свіжоспечену («Творю свій день», 2011, і «Синдром фантомного болю», 2016). Погортавши обидві книжки, я з подивом відзначила, наскільки друга, написана фактично «в окопі», сильніша за першу: це не просто творче зростання – це творчий прорив. На момент нашого знайомства «окопні» вірші Олександра гриміли на шпальтах «ЛітУкраїни», а сам автор готувався вступати до Спілки письменників, для чого й попросив у мене рекомендацію. Та щойно я її написала, як виявилося, що поета вже з тріумфом вітають як нового члена Спілки – без жодних рекомендацій.

Лисак – яскравий представник правого крила нашої культури. Його тексти – це підкреслено чоловіча поетична мова, з особливою карбованістю формулювань та категоричністю суджень, – утім, не без деякої декларативності та ухилу в публіцистику, від чого, мабуть, у громадянській ліриці вберегтися важко. Й в особистому спілкуванні він знов-таки не уникає ні рішучих тверджень, ні гострих оцінок, ні жорсткуватої подекуди іронії. Навіть після закінчення розмови довго ще пам’ятається прямий погляд цього чоловіка – молодого, але вже батька трьох дітей, уже значеного дуже непростим досвідом війни.

Такі, як він, мужніють рано. Такі, як він, надзвичайно природно і якось безстрашно беруть на себе відповідальність – за мовлене слово, за родину, за країну.  Читати далі

---

Спроба вирвати мить (рецензія О. Ковальової на книгу Ольги Тараненко «Перейми»)

Опубліковано | 22 Травня, 2018 | Прокоментуй!

Тримаю в руках невелику за  обсягом поетичну книгу під дивною назвою – «Перейми». Вдивляюся в кольори обкладинки, вірніше вивчаю і намагаюся збагнути гру кольорів: розжареність світла посередині, загусання жовтого до жовтогарячого ближче до країв, розводи темно коричневого ближче до нижнього краю і вже невтримне наростання тривоги на зворотному боці титули. Ось він – світ, «сотворення» якого випадає на долю авторки. Книга має три розділи: 1) «Сотворення світу»; 2) «Спотворення світу»; 3) «Чим серце заспокоїться». Розділи різні за своєю стилістикою, поетичною метою,  конотативними складниками змісту. Читати далі

---

Юлія Ткачова: книга поезій “ЗА СКЛОМ”

Опубліковано | 27 Квітня, 2018 | Прокоментуй!

Книга молодої харківської поетеси “За склом” (читати)

---

Оповідання “Мить вічності” Олесі Шепітько

Опубліковано | 18 Квітня, 2018 | Прокоментуй!

Вона тихо зайшла до  кімнати і важко опустилася на стілець. Хіба я забула зачинити вхідні двері? Мабуть, забула. Наша комуналка на розі Мироносицької та Петровського  для всієї української громади Харкова – прохідний двір. Початок 90-х, сподівання та розчарування. Інна важко дихає і мовчить. Завжди говірка і привітна,  вона має розгублений вигляд і не знаходить слів.

– Він знову написав.

– Хто?

– Ріхард.  Я прийшла за порадою.  Сама я не можу ні на що зважитися, я так відвикла від позитивних емоцій, від щирості… А це триває вже більше тижня. Кожного дня два-три листи. Довгі,  відверті. Хіба таке можливо? Як він взагалі мене знайшов? Ми вже такі немолоді люди. Піввіку минуло. Усе спливло, усе змив потік часу. Важкий потік…

Я перечитую листи, вони нагадують мені  триб життя німецьких романтиків:  високий політ душі,  вир, з якого постає пісня серця,  щирість, яка не відає ні рангів, ні меж. Читати далі

---