Новинки

Катерина Борисенко. На пошану ювіляра

Опубліковано | 5 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

Українську літературу любити не просто складно, а майже неможливо. Здається, ця сумнівна теза аж надто активно транслюється в нас протягом останніх років. Ну справді, як можна її любити, якщо до ХІХ століття вона писана «незрозумілою мовою», до того ж про Бога (як сказав один телеведучий, «сиділи якісь ченці й писали якісь літописи»), а все ХІХ століття вона «про село». Тож лише століття ХХ може бути вартим уваги сучасних «просунутих читачів». А от спростовувати подібні твердження можна лише за допомогою цікавих розвідок із історії вітчизняного письменства.

Власне дослідження української літератури і є об’єктом багаторічної праці професора Леоніда Ушкалова. Тут варто згадати й ґрунтовні студії, присвячені творчості Григорія Сковороди, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Панаса Мирного, й статті із найновішої книжки «Що таке українська література», які мають невимушений виклад, а проте містять низку цікавих фактів, що найкраще сприяє її популяризації. А перша в Україні авторська Шевченківська енциклопедія дає можливість подивитися на постать класика свіжим  оком, позбавленим нав’язаних шаблонів, які дотепер, на жаль, «штампує» школа. Принаймні мої студенти щиро дивуються, коли дізнаються, що Тарас Григорович любив котів, закохувався у брюнеток, смакував каву по-віденськи і… починають читати його твори. Читати далі

---

Леонід Ушкалов. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії

Опубліковано | 5 листопадаа, 2016 | 1 коментар

Ушкалов Леонід

Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії. – Харків: Майдан, 2016. – 316 с.

У цій книзі подано дванадцять статей, написаних у 2014–2016 роках. У них ідеться про різні матерії: наприклад, про те, яке місце в духовному світі української людини посідає трактат Томи Кемпійського «De imitatione Christi», про ідеї Коперника й західні енциклопедії емблем у старій Україні, про європейські джерела світогляду Григорія Сковороди й Семена Гамалії, про український вимір філософії гумбольдтіанця Олександра Потебні, про образ України, змальований Михайлом Драгомановим, про написану в Сан-Ремо поезію Лесі Українки «Дим», про ідейне підґрунтя української сексуальної революції початку ХХ століття, про «психологічну Європу» Миколи Хвильового. І всі вони об’єднані одним магістральним сюжетом – «Україна і Європа».

Читати тут

---

«Очима культури» № 42. Леґенди «Тіней забутих предків».

Опубліковано | 2 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

 

У вступному тексті (названому, із властивим Іллєнкові нонконформізмом супроти канонізованих правил української мови: «Постріл під дощем: Натомість переднього слова») до автобіографічного роману (чи то белетризованих мемуарів?) «Юрка Іллєнка доповідна Апостолові Петру» видатний майстер «українського поетичного кіна» описує обставини химерної дуелі, яка мала відбутися між ним і Сергієм Параджановим після чергової різької сутички в час зйомок їхніх спільних знаменитих «Тіней забутих предків».

Читати далі

---

«ЧОРНИЙ ЧАС» І ВЕЛИЧ ЕСКАПІЗМУ

Опубліковано | 1 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

«ЧОРНИЙ ЧАС» І ВЕЛИЧ ЕСКАПІЗМУ

Написати про «Повітря резервацій» Володимира Базилевського я наважилася, прочитавши в одному з чисел «Літературної України» допис п. Олександра Шугая, присвячений цій книжці, яка об’єднала вірші 2011–2012 рр. Статтю п. Шугая редакція супроводила заохоченням до дискусії – і я піймалася на цей манок, хоча й не почуваюся «фаховим літературознавцем чи критиком». Взагалі «фаховий літератор», як на моє вухо, звучить трохи пафосно і мимоволі самоіронічно, майже як «фаховий філософ». Література – не тільки і не стільки ремесло, скільки спосіб життя, і ця солодко-гірка істина пронизує чи не всю творчість Володимира Базилевського – поета-мислителя, причому мислителя вельми багатогранного, нешаблонного, незрідка парадоксального й геть непередбачуваного. Читати далі

---

ВЛОВИТИ НЕВЛОВНЕ (Роздуми над новими книгами ОЛЕКСІЯ КОВАЛЕВСЬКОГО)

Опубліковано | 24 Жовтня, 2016 | 1 коментар

Для  мене  Олексій Ковалевський – один із найцікавіших сучасних поетів Слобожанщини. Наперед хочу застерегти, що мої роздуми про дві його нові книги – це не літературознавча розвідка, не аналіз вимогливого критика, а враження читача, до того ж враження безпосередні – в процесі читання.  Ось так, як я ці книги читаю, так і складаються враження.

Відстань між роками видання цих книг зовсім мала, всього два роки.  Поетична книга («Сон гетьмана») видана українською мовою: «Майдан», 2014 р.. Літературний щоденник  («После  Майдана») видано російською мовою: «Факт», 2016р.

Вірші О.Ковалевського мені чомусь завжди нагадували Є. Плужника. Чим? Десь проривалася плужниківська напружено-трагічна інтонація, якась невимовна зболеність тонкої, ранимої душі. Обірваність окремих рядків. Драматична заякореність образу в глибинах української ментальності. Може, тут варто говорити і про якісь регіональні нюанси, і не лише на рівні слова, а й на рівні всієї картини світу. Ці два, в принципі дуже різні поети,  родом із краю крейдяного мовчання – східної білогірської Слобожанщини. Уся топоніміка тут як алюзія на крейдяно-камінне дно океану вічності (Білолуцьк, Біловодськ, Білокуракіне, Старобільськ)… Читати далі

---

Віктор Бойко: “Я — той, що іде до людей”

Опубліковано | 14 Жовтня, 2016 | Прокоментуй!

“Автори геніальних віршів не завжди уважні та співчутливі до інших. Тим цінніші й дивовижніші ті поети, чия душа розкрита навсібіч, хто знаходить силу і снагу вислуховувати кожного, підставляти плече, на шкоду власному комфорту виборювати для когось нелегку
правду життя. А колись — чи то вночі на кухні, чи вранці в тісній електричці записують окрайцем олівця поезії — живі, пульсуючі, небайдужі”. Читати далі

---