Події

Про наболіле

Опубліковано | 24 Грудня, 2023 | Прокоментуй!

• 

Отакі начебто скромні творчі зустрічі на зразок цієї, яку провів у Лигівській бібліотеці колега з Мерефи Олександр Підкопай, мають для літературного процесу вагоміше значення, аніж будь-які інтернет-конкурси, які проводить невідомо хто.

Читати далі

---

Цикл повістей Олександри КОВАЛЬОВОЇ “Дух зела”

Опубліковано | 29 листопадаа, 2023 | Прокоментуй!

«Дух зела» спершу задумувався як прозовий твір з двох частин. Це повісті «Мандри» та «Поворітьма», які нещодавно вийшли друком у часописі «Березіль». Головний герой перших двох повістей  хлопець-сирота Ілько. Бурсак, бандурист-мандрівник, студент німецького університету, а згодом будівничий у сфері освіти в час її нищення в Україні. Місце подій: Харків, Дике Поле, Задунайська Січ, Салоніки, Монако, Бремен, Ганновер, Ґеттінґен, Санкт-Петербург, степовий південь України. Крім вигаданих героїв, у творі зринають історичні постаті: німецький вчений і поет Альбрехт фон Галлер, слобідський філософ і поет Григорій Сковорода та козак-філософ Семен Климовський. Із часом авторові й декому із читачів та критиків спало на думку, що не всі сюжетні лінії двох повістей  вдалося розкрити в повному обсязі, що твір варто продовжити,  що й здійснено в третій повісті «Підкова», де головними героями виступають донька Ілька Софія та Панас, син Ількової посестри Марійки.

---

Відгомін гіркої саги (про постать Василя Борового)

Опубліковано | 7 Жовтня, 2023 | Прокоментуй!

• 

Що потрібно для того, щоб людське життя постало перед нашими очима ніби бездоганний витвір мистецтва? Небагато й немало: щирість сповіді, вірність своєму покликанню, благословення долі. Що потрібно для того, щоб читач шукав не модну книгу чи модне ім’я, а живу поезію так, як містично настроєна релігійна людина шукає Бога живого? Небагато й немало: треба, щоб був такий читач і була така поезія. Слушність урочої години і точки перетину. Уроча година настала — у харківському видавництві “Майдан” вийшла друком поетична книга Василя Борового “Полинова сага” (2003) в художньому оформленні Уляни Мель­никової. Точки перетину будуть з’являтися і множитися. Принаймні в одній із них в цей момент знаходжуся я — читач, водночас зацікавлений і доскіпливий. “Полинова сага” — поезія автобіографічна, сповідальна, тради­ційна. У цьому контексті важить одне: чия автобіографія, чия сповідь, ким інвентаризовані, трансформовані чи акумульовані традиції.

Читати далі

---

Поет слобожанської землі (Про творчість Василя Борового)

Опубліковано | 7 Жовтня, 2023 | Прокоментуй!

Людина виростає з якоїсь землі так само, як квітка, трава, дерево.  Соки цієї землі живлять її серце, пахощі бентежать уяву, повів вітру задає внутрішній ритм для її дихання та думання. Василь Боровий своїм корінням зі степу та лісу, слобожанського степу, слобожанського лісу.  Він – Боровий.  Коренем і кроною.  Усе найхимерніше плетиво художніх образів, розгалуження метафор та відбрунькування епітетів відбувається саме в цій залежності: походження коріння, формування  крони. Саме все це слобожанське наповнення художнього простору зумовлює суть і структуру його поетики. Безумовно, в руслі розмови про основу поетичної творчості не оминути таких наріжних каменів, як спадкоємність і традиція. З яким спадком вийшов на широку дорогу життя юний поет, хлопчина із харківського передмістя Василь Боровий? Які біографічні чинники зумовили ті чи інші вчинки, захоплення, мрії?  Харків близько, але життєдайне коріння зі степу та бору. Світогляд передусім селянський. Ця селянська основа обумовила не лише тло для ліричних сюжетів та епічних подій, вона визначила сутність етико-естетичних складників цього багатого, бентежного поетичного світу. Селянське розуміння   справедливості. Воно з голосу Тараса, з  глибини народної пісні. Це вміння писати про просту людину, її проблеми з особливою щемкою любов’ю, як це робив, наприклад, Василь Мисик. Для цього треба й самому бути нелукавим душею, позбавленим марнославства та егоїзму.

Читати далі

---

Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

• 

З Антоніною ТИМЧЕНКО (нар. 1985), харківською поеткою та літературознавицею, завжди доброзичливою і доречною модераторкою спілчанських письменницьких зустрічей, яка багато років залучала до них молодь, а літнім літераторам допомагала порозумітися з технічними засобами зв’язку, — мені давно хотілося поговорити. І поговорити було про що, тому розмова затяглася. Аж раптом… її перервало повномасштабне російське вторгнення: саме те, про що нас попереджали, але нам не вірилося, трагедія, якої ми боялися понад усе. Тому й інтерв’ю вийшло незвичайним: частково воно позначене мирним часом, коли можна було спокійно читати вірші, погойдуючись на медитативній хвилі й вишукуючи приховані сенси за добре знаними словами, а частково обпалене війною. 

Тоня обізвалась до мене наприкінці березня 2022 року. Виявилося, вона в Польщі, як і я. У перші дні березня вона з родиною змушена була тікати з обстрілюваного Харкова. Вона уникає публічного розкриття подробиць, але, ручаюся, її історія могла б правити за узагальнену ілюстрацію долі українських жінок, які ціною величезного напруження сил рятували своїх найближчих від смертельної небезпеки.  

І все ж насамперед я дивлюсь на Тоню як на авторку чудової лірики, в якій гармонійно поєднується традиційне і сучасне, безпосередньо-живе та ідеалістично-філософське. Мало того: я вперше зустрічаю містянку, яка б здобулася на настільки автентичне, місцями майже фольклорне звучання своєї поезії. Дослухатись лише до назв її поетичних збірок: «Посаг», «Бабинець»… Хочеться вірити, що ні метушня повсякдення, ні перипетії війни та евакуації не стишать її поетичного голосу, а зміцнять його, нададуть йому нових, не менш глибоких та щирих інтонацій. 

Читати далі

---

ЩО ЗМІНИЛА У НАС ВІЙНА: Есей Люцини Хворост

Опубліковано | 22 Червня, 2023 | Прокоментуй!

— Що змінила у вас війна?

Про це в затишному кабінеті наукового центру у Варшаві питає нас пані професорка, ефектна пишноволоса блондинка, елегантно вбрана і, попри свої п’ятдесят із гаком, по-дівочому струнка. Вона спеціалізується на соціології та конфліктології; народжена в Криму, але понад двадцять років працює у Сполучених Штатах. Перепрошує за те, що говорить із нами російською: української свого часу опанувати так і не встигла — вся освіта і вся наука у зросійщеному Криму в 1990-і роки функціонували російською. Втім, і російська її вже трохи силувана: останні два десятки років науковиця послуговується переважно англійською, тож і тут мимоволі вставляє англійські слова: «…і ми задумали зробити investigation (1)…».

Вислухавши запитання, ми поринаємо у спогади — кожен у свої. Ми — її фокус-група: українські біженці в Польщі. Нас семеро: шість жінок і лише один чоловік, що й не дивно — чоловіків призовного віку з України не випускають. Майже всі ми — середнього віку: від тридцяти до п’ятдесяти. Лише одна жінка старша, на вигляд їй близько шістдесяти, але її присадкувата постать сповнена внутрішньої енергії, а голос звучить рішуче і владно. Вона й відповідає першою. Говорить російською.

Читати далі

---