Події

ДОБРА НАДІЯ АНТОНІНИ ТИМЧЕНКО

Опубліковано | 19 Лютого, 2025 | Прокоментуй!

«Мис доброї надії» – так зветься сьома збірка віршів Антоніни Тимченко, поетки і літературознавиці, моєї краянки, яка, як і я, на початку березня 2022-го – майже три роки тому, – рятуючись від варварських обстрілів росіянами нашого рідного Харкова, виїхала до Польщі.

«Назва не має нічого спільного з географічним поняттям», – попереджають читача вже в анотації. Тож свідомість відмітає екзотичні асоціації з Південною Африкою і констатує: далебі, на треті роковини початку повномасштабної війни добра надія – це саме те, чого українці потребують чи не найдужче.

Надія в Антоніни Тимченко міцно пов’язана з вірою. З Богом. Її героїня довіряє Богові – «Спасові добра», покладається на Нього, усвідомлює, що все в Його руках.

Він прощає усіх, Він любить усіх –

і старих, і малих, і живих-живих.

Господь – у світанку кожного дня, який усе-таки настає, попри жахіття війни. У музиці нового вірша, який зажеврів у душі, ще не оприявнений. У прагненні людей любити і прощати, йти одне одному назустріч. «Як тобі – після всього – вдається не зневірюватись?» – запитувала я Тоню в інтерв’ю вже у 2023 році, після всіх перипетій початку повномасштабної війни та евакуації. «Бог дарує свою милість усім, — відказала тоді вона. – Питання, скільки місця у твоїй душі для Бога, наскільки ти прагнеш вірити сильніше, любити відданіше, радіти щиріше».  

Читати далі

---

День народження й вечір пам’яті Олександри КОВАЛЬОВОЇ

Опубліковано | 3 Грудня, 2024 | Прокоментуй!

28 листопада 2024 року в Харківській державній академії культури у змішаному форматі відбувся вечір пам’яті письменниці, перекладачки та літературознавиці Олександри Прокопівни Ковальової, авторки  поетичних книг «Степові озера», «Обрії», «На два голоси» (у співавторстві з Наду Шмідт), «Осіння проща», «Ходім туди, де спить трава» (у співавторстві з Ольгою Тільною), «Незглибиме літо Батьківщини», «Квіти ностальгії»; дитячих книг «Абетка доброти», «Сонечка в ситі»; книг прози «Триблаженне дерево», «Овлур та інші повісті», «Пройти крізь сухий очерет»; перекладів з німецької творів класиків та сучасних авторів.

• 

Подивитися відеозапис можна тут.

Читати далі

---

“Пройти крізь сухий очерет”: нова книжка прози Олександри КОВАЛЬОВОЇ

Опубліковано | 3 листопадаа, 2024 | Прокоментуй!

• 

2 листопада до сороковин видатної харківської письменниці Олександри Прокопівни Ковальової відбулася презентація нової книжки творів (Харків, 2024, видавництво Анатолія Стожука “Майдан”). Книжка посмертна, але Олександра Ковальова продовжує освітлювати нам шлях, продовжує промовляти до сучасників – мудро, гостро, пророчо.

Юлія Соловйова, донька Олександри Ковальової, написала в мережі Фейсбук: “Сьогодні відбувся вечір пам’яті моєї мами, Олександри Ковальової. Була презентація її нової книги прози “Пройти крізь сухий очерет”. Вона так чекала на її вихід. Не дочекалася… Власне, багато чого не дочекалася. Була непоправною оптимісткою, бачила в людях лише найкраще, жила за принципом: спочатку тим, хто потребує, потім собі. Звісно, всі потребували більше, ніж вона. Тому на себе ніколи не вистачало ні часу, ні ресурсів. А скільки ще всього могло бути написано! Та вже нічого не зміниш… Дуже вдячна організаторам заходу, тим, хто сприяв виходу книги, хто прийшов, згадав про неї добрим словом”.

До затишного Літмузею завітали В`ячеслав Романовський, Віктор Полянецький, Світлана Зайцева, Ольга Різниченко, Олег Бородай, Олена Рибка, Наталка Маринчак та багато інших прихильників творчості письменниці. Модерував захід небіж Олександри Прокопівни Сергій Жадан.

Завантажити книжку можна тут

• 

---

Олександра Ковальова. Пройти крізь сухий очерет.

Опубліковано | 3 листопадаа, 2024 | Прокоментуй!

• 

---

Відлетіла Олександра Ковальова

Опубліковано | 24 Вересня, 2024 | Прокоментуй!

У ніч із 23 на 24.09 померла Олександра Ковальова. Похорон і прощання відбудуться 25 вересня о 10:00. Подробиці – у доньки поетеси Юлії Соловйової.

Біль і порожнеча. Слів не добереш, бо всі вони мізерні й зайві.

Відходять стовпи, на яких трималася харківська література. Відходять світлі й совісні люди, які були для мистецтва, для інших – а не для себе. А нам тепер – розгубленість: куди йти далі…

Низький уклін Вам, Олександро Прокопівно, і вічний радісний спокій коло Господа. Ви боялися холоду, хай тепер Боженько зігріє та втішить.

Сил близьким!

І – улюблені цитати з віршів Олександри Прокопівни:

Осінь завжди очей шукає,

Щоб раділи їй, щоб хвалили.

Мов дитина мала, довірливо

Викладає скарби небачені:

Жолудь, яблуко і горіх.

…

…Стрілися небо й земля,

Стрілися літо й зима,

Стрілися смерть і життя,

Всіх по двоє, а я сама…

…

…Мені б лише очі втримати,

Затулить від білого стрітення

Змучені очі дитини,

Прошиті білими стрілами…

…

…Вгодована вовча зграя

В найцікавішу гру –

Кістками нашими – грає!

У нашому Раї!..

…

Люди бувають високі, як гори.

Спершу нам страшно – так високо!

Але згодом ми розуміємо:

На гору можна зійти, можна вилізти.

Трохи терпіння, трохи майстерності.

Це ж бо тільки гора…

Бувають люди, як небо –

Недосяжно далекі.

В небо можна злетіти,

Але то – диво.

Та й чий політ

Може виглибить небо?!

Бувають люди, як світ –

Без початку і краю.

Про них знаєш напевне – вони є.

Усе інше – здогади.

Нерозважливий каже:

Дійду кінця,

А назад повернуся таким, як був.

Але так і лишається

На початку дороги…

…

…Вона така старенька, ледь жива.

А стане щось робити – і співа,

Сама собі під руку примовляє.

І так вона всміхнутись поспіша,

Що вам перевертається душа:

«Сама не знаю, що в мені співає».

---

Вціліла фотовиставка з рядками Анатолія Перерви (до ювілею лірика)

Опубліковано | 13 Квітня, 2024 | Прокоментуй!

Анатолій Перерва народився того ж року, коли створили НАТО і була випробувана радянська атомна бомба. Весна 1949 року подарувала Україні майбутнього композитора, автора «Червоної рути»  Володимира Івасюка і  майбутнього поета Анатолія Перерву. Їхні однолітки – японський прозаїк Харукі Муракамі,   чимало світових зірок кіно й рок-музики. Анатолій Антонович, якби читав про ці збіги, міг би віджартуватися своїми ж рядками: «Для повного щастя – якої цикути?! Дорога в нікуди, в навіки і в незабуття».Дорога в незабуття – це і  ювілейний вечір у Балаклійській бібліотеці 12.04.2024, і ця публікація, доступна за посиланням. 

---