Творчість

АРТ-КОЛЕКЦІЯ АНАТОЛІЯ  МАРУЩАКА (практикум fiction-критики)

Опубліковано | 4 листопадаа, 2023 | Прокоментуй!

8 листопада виповнюється 70 років Анатолієві Марущакові – членові Національної спілки письменників України, який упродовж десятиліть талановито працює у нішах поезії, прози, драматургії, літератури для дітей. До найбільш репрезентативних видань Анатолія Марущака належить книжка “П’ятнадцятий камінь”, до якої увійшли поезії зі збірок “У слові і в мовчанні”, “Мандри наосліп”, “Щоденник вітру”, “86.400”. Спостереження над антологічної книжкою Анатолія Марущака подані у форматі fiction-критики, що передбачає образний, ба навіть образно-композиційний ритмостиль сприйняття й інтерпретації текстів.

Читати далі

---

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)

Опубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!

Девайс чи книга?

Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.

А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.

Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.

Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).

Читати далі

---

Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

• 

З Антоніною ТИМЧЕНКО (нар. 1985), харківською поеткою та літературознавицею, завжди доброзичливою і доречною модераторкою спілчанських письменницьких зустрічей, яка багато років залучала до них молодь, а літнім літераторам допомагала порозумітися з технічними засобами зв’язку, — мені давно хотілося поговорити. І поговорити було про що, тому розмова затяглася. Аж раптом… її перервало повномасштабне російське вторгнення: саме те, про що нас попереджали, але нам не вірилося, трагедія, якої ми боялися понад усе. Тому й інтерв’ю вийшло незвичайним: частково воно позначене мирним часом, коли можна було спокійно читати вірші, погойдуючись на медитативній хвилі й вишукуючи приховані сенси за добре знаними словами, а частково обпалене війною. 

Тоня обізвалась до мене наприкінці березня 2022 року. Виявилося, вона в Польщі, як і я. У перші дні березня вона з родиною змушена була тікати з обстрілюваного Харкова. Вона уникає публічного розкриття подробиць, але, ручаюся, її історія могла б правити за узагальнену ілюстрацію долі українських жінок, які ціною величезного напруження сил рятували своїх найближчих від смертельної небезпеки.  

І все ж насамперед я дивлюсь на Тоню як на авторку чудової лірики, в якій гармонійно поєднується традиційне і сучасне, безпосередньо-живе та ідеалістично-філософське. Мало того: я вперше зустрічаю містянку, яка б здобулася на настільки автентичне, місцями майже фольклорне звучання своєї поезії. Дослухатись лише до назв її поетичних збірок: «Посаг», «Бабинець»… Хочеться вірити, що ні метушня повсякдення, ні перипетії війни та евакуації не стишать її поетичного голосу, а зміцнять його, нададуть йому нових, не менш глибоких та щирих інтонацій. 

Читати далі

---

КОЦЮБИНСЬКИЙ – “ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ” – ПАРАДЖАНОВ

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

Наступного року українська література й художня культура відзначатимуть низку важливих дат, серед яких цілком осібно тримається одна мистецька тріада.

У вересні 2024-го відзначатиметься 160 років від дня народження письменника Михайла Коцюбинського. У січні – 100-річчя від дня народження кінорежисера Сергія Параджанова. Функцію “стикового модулю” між Коцюбинським і Параджановим виконав художній (ігровий) фільм “Тіні забутих предків”, роботу над яким було завершено в жовтні 1964-го і якому 2024-го виповниться 60 років.

Читати далі

---

ШЕВЧЕНКІВ ВІРШ І ГІПЕРБОЛІЧНЕ КІНО

Опубліковано | 11 Липня, 2023 | Прокоментуй!

Звернення кінематографістів до лірики, до ліричних поезій як фактури ігрового (художнього) фільму становить собою цікаву й складну мистецьку проблему.

Ліричні вірші/ тексти дуже часто є не значними за обсягом. Вони зазвичай безсюжетні й апріорі можуть не містити формально виражених подій/дії. У ліричних віршах ретрансляція смислів нерідко здійснюється через ледь вловимі нюанси, відчуття, асоціації, настроєві напівтони, які до того ж можуть бути позначені граничною суб’єктивізованістю. У невеликих поетичних текстах семантичні візерунки доволі часто фокусується у зчепленнях чи грі слів, у пульсуванні слова-емоції, у витонченій графіці чи буянні каскадів вербальної метафорики.

Читати далі

---

ЩО ЗМІНИЛА У НАС ВІЙНА: Есей Люцини Хворост

Опубліковано | 22 Червня, 2023 | Прокоментуй!

— Що змінила у вас війна?

Про це в затишному кабінеті наукового центру у Варшаві питає нас пані професорка, ефектна пишноволоса блондинка, елегантно вбрана і, попри свої п’ятдесят із гаком, по-дівочому струнка. Вона спеціалізується на соціології та конфліктології; народжена в Криму, але понад двадцять років працює у Сполучених Штатах. Перепрошує за те, що говорить із нами російською: української свого часу опанувати так і не встигла — вся освіта і вся наука у зросійщеному Криму в 1990-і роки функціонували російською. Втім, і російська її вже трохи силувана: останні два десятки років науковиця послуговується переважно англійською, тож і тут мимоволі вставляє англійські слова: «…і ми задумали зробити investigation (1)…».

Вислухавши запитання, ми поринаємо у спогади — кожен у свої. Ми — її фокус-група: українські біженці в Польщі. Нас семеро: шість жінок і лише один чоловік, що й не дивно — чоловіків призовного віку з України не випускають. Майже всі ми — середнього віку: від тридцяти до п’ятдесяти. Лише одна жінка старша, на вигляд їй близько шістдесяти, але її присадкувата постать сповнена внутрішньої енергії, а голос звучить рішуче і владно. Вона й відповідає першою. Говорить російською.

Читати далі

---