Творчість
КОЦЮБИНСЬКИЙ – “ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ” – ПАРАДЖАНОВ
Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!
Наступного року українська література й художня культура відзначатимуть низку важливих дат, серед яких цілком осібно тримається одна мистецька тріада.
У вересні 2024-го відзначатиметься 160 років від дня народження письменника Михайла Коцюбинського. У січні – 100-річчя від дня народження кінорежисера Сергія Параджанова. Функцію “стикового модулю” між Коцюбинським і Параджановим виконав художній (ігровий) фільм “Тіні забутих предків”, роботу над яким було завершено в жовтні 1964-го і якому 2024-го виповниться 60 років.
Читати даліТеги: Михайло Коцюбинський > Сергій Параджанов > Ярослав Голобородько
ШЕВЧЕНКІВ ВІРШ І ГІПЕРБОЛІЧНЕ КІНО
Опубліковано | 11 Липня, 2023 | Прокоментуй!
Звернення кінематографістів до лірики, до ліричних поезій як фактури ігрового (художнього) фільму становить собою цікаву й складну мистецьку проблему.
Ліричні вірші/ тексти дуже часто є не значними за обсягом. Вони зазвичай безсюжетні й апріорі можуть не містити формально виражених подій/дії. У ліричних віршах ретрансляція смислів нерідко здійснюється через ледь вловимі нюанси, відчуття, асоціації, настроєві напівтони, які до того ж можуть бути позначені граничною суб’єктивізованістю. У невеликих поетичних текстах семантичні візерунки доволі часто фокусується у зчепленнях чи грі слів, у пульсуванні слова-емоції, у витонченій графіці чи буянні каскадів вербальної метафорики.
Читати даліТеги: Едгар По > Михайло Іллєнко > Тарас Шевченко > Ярослав Голобородько
ЩО ЗМІНИЛА У НАС ВІЙНА: Есей Люцини Хворост
Опубліковано | 22 Червня, 2023 | Прокоментуй!
— Що змінила у вас війна?
Про це в затишному кабінеті наукового центру у Варшаві питає нас пані професорка, ефектна пишноволоса блондинка, елегантно вбрана і, попри свої п’ятдесят із гаком, по-дівочому струнка. Вона спеціалізується на соціології та конфліктології; народжена в Криму, але понад двадцять років працює у Сполучених Штатах. Перепрошує за те, що говорить із нами російською: української свого часу опанувати так і не встигла — вся освіта і вся наука у зросійщеному Криму в 1990-і роки функціонували російською. Втім, і російська її вже трохи силувана: останні два десятки років науковиця послуговується переважно англійською, тож і тут мимоволі вставляє англійські слова: «…і ми задумали зробити investigation (1)…».
Вислухавши запитання, ми поринаємо у спогади — кожен у свої. Ми — її фокус-група: українські біженці в Польщі. Нас семеро: шість жінок і лише один чоловік, що й не дивно — чоловіків призовного віку з України не випускають. Майже всі ми — середнього віку: від тридцяти до п’ятдесяти. Лише одна жінка старша, на вигляд їй близько шістдесяти, але її присадкувата постать сповнена внутрішньої енергії, а голос звучить рішуче і владно. Вона й відповідає першою. Говорить російською.
Читати даліТеги: Л. Хворост > Люцина Хворост > Хворост
Роздуми під куполом Рейхстагу
Опубліковано | 21 Червня, 2022 | Прокоментуй!
Хоч скільки разів стримувався не дозволяючи розумові заводити себе надто далеко, все ж таки думка, – вона ж бо вільна і скрізь витає, – підказує, що тему війни не оминути.
Одесу не уявляю без гумору. А на перехрестях, з початком війни, показник «Прямо» з написом: «На х*й», «На ліво – знову на х*й», на право – на росію на х*й». Я навмисно букву «У» позначаю *, а на плакатах, як то кажуть: прямою мовою. Хтось скаже, що це вже не гумор. Та …Неможливо вже без мату, бо не розуміють! І це не нехтування культурою мови. Тепер надлишня інтелігентність нагадує анекдот коли «очкарик», купуючи білет в баню, каже: – Мне, пожалуйста, билетик на одно лицо.
А касир запитує: – А ты, что, жопу мыть не будеш?
Читати даліПРО ЛЕОНІДА УШКАЛОВА І ДОБУ, В ЯКУ МИ ЖИЛИ
Опубліковано | 5 листопадаа, 2021 | Прокоментуй!
5 листопада Леоніду Ушкалову виповнилося б 65 років. З нагоди ювілею пропонуємо вашій увазі спогади Анатолія Новикова.
Звістка про раптову, неочікувану смерть Леоніда Ушкалова мене, по суті, приголомшила. Цю реальність (для мене це якийсь сюрреалізм) досить важко усвідомити навіть тепер, коли пройшло вже чимало часу – понад дев’ять місяців. Адже він був у розквіті своїх творчих сил і начебто мав для свого віку відносно непогане фізичне здоров’я. Але це, мабуть, так здавалося лише на перший погляд. Очевидно, велика перевтома (Леонід в останні роки щороку друкував по кілька книг, поєднуючи це з викладацькою діяльністю) далася взнаки. Якось Льоня мені навіть жалівся, що від перевтоми непритомнів, проте не хотів збавляти темпів. Таке враження, що він постійно перебував у творчому цейтноті, поспішаючи якомога швидше виплеснути в електронну комп’ютерну пам’ять, а потім на папір свій величезний запас знань, свої непересічні думки. Однак організм не витримав таких темпів, і, на превеликий жаль, сталося те, що сталося.
З Льонею Ушкаловим (для мне він назавжди залишиться Льонею) ми познайомилися понад чотири десятиліття тому – в листопаді 1976 року, коли в Харківському державному університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) почали працювали десятимісячні підготовчі курси для майбутніх вступників. Ці курси неофіційно називали робфаком (мабуть, за аналогією в 1920-ті роки), оскільки навчатися на них із практично гарантованим вступом до університету мала право лише робітнича молодь, тобто юнаки й дівчата зі стажем два і більше роки. Притому безпосередньо на виробництві – на заводі, фабриці чи в колгоспі. Зараховували туди за спеціальним направленням керівників відповідних виробничих колективів. А ще на робфак на таких же умовах приймали демобілізованих із лав Радянської армії. Саме такими вчорашніми солдатами й були ми з Льонею та ще півтора десятками інших таких же наших товаришів, що виявили бажання гризти граніт науки на філологічному факультеті одного з кращих в Україні вишів. Серед цих останніх, до речі, був і Микола Філон – теперішній завідувач кафедри української мови в Каразінському університеті. Щоправда, навчалися ми з Льонею на різних відділеннях – я на російському (спеціальність – російська мова і література), а він на українському (українська мова і література). Але, ясна річ, ми досить часто пересікалися – і під час перебування на робфаці, і після того, як наступного 1977 року стали студентами й перебазувалися з головного корпусу університету, що знаходився за адресою площа Дзержинського, 4 (тепер – площа Свободи) у приміщення на вулиці Гоголя, 7, де тоді розташовувався філологічний факультет. Тим більше, що деякі дисципліни читалися для всього потоку (наприклад, історія КПРС).
Читати даліЛекція М. Красикова «Марлена Рахліна: поезія на тлі доби»
Опубліковано | 8 Вересня, 2021 | Прокоментуй!
8.09 2021 р. о 17:00 у галереї «Мистецтво Слобожанщини» Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва відбудеться лекція «Марлена Рахліна: поезія на тлі доби» з циклу лекцій «Eх libris Михайла Красикова про мистецтво». Лектор – етнограф, фольклорист, культуролог, мистецтвознавець, літературознавець, поет Михайло Красиков.
Марлена Рахліна (1924 — 2010) — яскрава особистість, творчість якої викликає живий інтерес читачів і сьогодні. ЇЇ смілива громадянська лірика, прості та мудрі філософські роздуми, дивна природність поетичного висловлювання, легкий гумор і тонка іронія, що часом переростає у сарказм, — такі основні риси обдарування відомої харківської поетки.
Вхід вільний.
Чекаємо Вас за адресою: Держпром, 4-й під’їзд, 1-й поверх (вхід з боку площі Свободи). Довідки за телефонами: (057) 7051550, 067 91 014 91 , 099 098 0481 та через електронні ресурси галереї: e – mail: oblgallerymc@gmail.com; Facebook: Мистецтво Слобожанщини
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
Підтримка сайту: Андрій Пеляк