Публікації за тегом "Ірина Мироненко"

«Як у тунель дзеркальний» (Світлана Короненко і Михайло Слабошпицький)

Опубліковано | 8 Липня, 2021 | Прокоментуй!

На свій 75-й липень Михайло Слабошпицький запросив надто багато гостей. Вони помістилися не за ювілейними столами, а в чотиритомнику його спогадів. У них із ним тепер свій небесний Будинок творчості або підвальчик «Еней».
Ніби відганяючи момент, коли в домі завішують люстра, щоб новопреставленій душі не заманулося прийти роздивитися своє відображення, Михайло Слабошпицький назвав мемуарні томи з перегуком одного образу: «Протирання дзеркала» (2017), «Тіні в дзеркалі» (2018), «З пам’яті дзеркала» (2019), «З присмеркового дзеркала» (2020).
П’яту книжку йому побачити не судилося. Упорядковує її дружина – поетеса і журналістка Світлана Короненко, яка після смерті Михайла Федотовича підхопила його роботу у видавництві «Ярославів вал». Я примудрилася спілкуватися із Слабошпицьким тільки дистанційно – як читачка його текстів. Тож у моїх нотатках буде більше Світлани, її афористичних рядків із книжки «Містерії». Щастя, коли у чоловіковому видавництві виходять такі ошатні книжки віршів, як у Світлани. «Вірші не коні, щоб бути красивими», – колись повчала початківців літконсультант при Кабінеті молодого автора у Харкові. Книжки теж не коні, але люблю, коли їхні обкладинки перегукуються і нагадують про спільність не просто видавничої серії, а психологічну й естетичну близькість авторів. Книжки цього подружжя пригортаються-обіймаються на полицях бібліотек і книгарень. І в тому є своя містерія літератури і короткого людського життя.

Читати далі

---

Нова «розмова з пам’яттю» (згадує Віктор Тимченко)

Опубліковано | 22 Червня, 2021 | Прокоментуй!

За 80 років війна між Німеччиною і Союзом РСР змінювала офіційну назву і статистику жертв. Але від того її жахливість і в масштабних узагальненнях, і в побутових подробицях не вивітрювалася зі сторінок історії літератури.
Учитель кількох поколінь поетів і прозаїків Харківщини Віктор Тимченко ніби слухає нас, його літстудійців, із цього фото і з радіоефіру. І він, і ми часто читали у студії нове із написаного, представляли перші, а потім і чергові книжки. Окрема тема – війна і радіо.
Спогади 90-річного письменника Віктора Тимченка записувала під час суворого карантину телефоном.

Читати далі

---

Несподіванка простоти (Оксана Лозова і книжка вибраних поезій)

Опубліковано | 15 Червня, 2021 | Прокоментуй!

Оксану Лозову запам’ятали учасники зібрання, під час якого в Харкові приймали літераторів зі Львова. Перетнулися ще до карантину галицький «Книжковий дворик на колесах» і слобожанське Сковородинівське мандрування. З поезією й прозою львів’янки Оксани Лозової харківці були знайомі ще раніше. Григорій Сковорода застерігав своїм афоризмом: «З усіх утрат втрата часу найтяжча». Оксана новою книжкою і її назвою ніби заперечує: «Час не минає». Хтось згадає рядки Ліни Костенко: «не час минає, а минаєм ми… А час – це тільки відбивання такту». Що ж, поезія – це мільйони перегуків і відлунь.
Львівські видавництва «Джезва» та «Апріорі» втілили задум авторки – поєднати вірші із збірок «Просто неба», «Політ у літо». «Очі дерев», «Хто Україна твоя?» з найновішими строфами.
Тож читайте про першу презентацію новинки, передмову Ірини Мироненко і добірку віршів Оксани Лозової.

Читати далі

---

Алесь Карлюкевіч. Беларускія адрасы ў Харкаве

Опубліковано | 6 Травня, 2021 | Прокоментуй!

Газета «Звязда, яка виходить у Мінську, опублікувала статтю Олеся Карлюкевича про білоруських письменників, науковців та освітян, пов’язаних з Харковом і Харківщиною. Хронологічні її рамки – від кінця ХІХ – до середини ХХ століття. Поширюємо з дозволу автора мовою оригіналу.

Читати далі

---

«Втратили все, окрім волі і впертості» (за щоденником переселенки до Нової Зеландії)

Опубліковано | 8 Квітня, 2021 | Прокоментуй!

Суворий карантин допоміг нашій колишній співвітчизниці після семи переїздів, втиснутих у шість років, навести лад в особистому архіві та видати колись залишені їй у Новій Зеландії щоденники. Писалися вони на межі Другої світової війни і епохи заснування української діаспори в цій частині Тихого океану.
Рушійні збіги: коли закінчувалася робота над книжкою «Через вогонь над водою», другий апеляційний адміністративний суд у Харкові визнав протиправним та скасував рішення Опішнянської селищної ради Полтавської області про перейменування вулиці Явдохи та Гаврила Пошивайлів на Свято-Михайлівську. Ця родина заснувала перший в Україні приватний музей кераміки, у їхньому будинку 1999 року було створено Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. Там виростала, проводила літні канікули їхня онука – полтавка Наталя Пошивайло-Таулер. Нині вона – віце-президент Східної, Південної та Південно-Східної Азії, Океанії та Африки у Світовому Конгресі Українців, голова осередку «Мальви» (Союз Українок в штаті Вікторія, Австралія).
Ось яка жінка привела паперового корабля-рукописа до видавництва в Україні. Тож погортаймо спогади Марії Креховець «Через вогонь над водою».

Читати далі

---

Щастя й шану обережно неси

Опубліковано | 4 Березня, 2021 | Прокоментуй!

Масштабний зсув ґрунту у передмісті норвезької столиці Осло, травмовані і загиблі, евакуація вертольотами – так ця північна заможна країна переходила із 20-го у 21-й рік нинішнього століття. Колишня харків’янка Лариса Семеніхіна-Нес, щоб заспокоїти синів і друзів, які живуть в Україні, поширила в соцмережах карту зсувів. Ось її коментар: «Нас відділяє від небезпечного місця 300 метрів. Наш дім стоїть на скелі. Безпечно».

         Страшніше геологічних потрясінь невидимі душевні випробування. Тому обираю заголовком розповіді норвезьке прислів’я про щастя, шану та обережність.   

Перший харківський шлюб університетських випускників Лариси Семеніхіної і Віталія Гольдштейна розпався під тиском КДБ.  Вона з маленьким сином стала невиїзною з СРСР. Він спершу опинився в Москві, працював в «Известиях», журналі «Крокодил». Потім фіктивний шлюб, еміграція, відомість англомовного письменника Віталія Вітальєва.

Читати далі

---