• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі

Інтерв’ю

Олена О’ЛІР: “БЕЗ МАГІЇ НЕМАЄ ПОЕЗІЇ”

Опубліковано | 2 Вересня, 2014 | Прокоментуй!

OLYMPUS DIGITAL CAMERAТендітна, сором’язлива, доглибно жінотна − такою постала переді мною Олена О’Лір, коли я побачила її вперше. Трохи схожа на театрального П’єро − навіть у щирій усмішці її, у вигині вуст прочитуєш щось мимовільно сумовите; коли ж вона береться читати вірші, її негучний голос заворожує своєю мінорною мелодійністю. Що ж до самих віршів − у них і стрункість антики, і релігійний екстаз середньовіччя, і навіть несміливі любовні зізнання, висловлені без зайвої екзальтації – знову ж таки на неокласичний манір. Але це та м’якість, за якою криється хоробрість, незламна принциповість і чистота. Так у м’яких шкіряних піхвах ховається сутої сталі кинджал –­ кинджал, якого виймають украй неохоче, тільки в крайніх випадках, коли того вимагає справедливість і честь, коли не можна інакше.

Поетці й перекладачці, літературознавцю і критикові, учениці уславленого Ігоря Качуровського, ірландофілці й меломанці, шанувальниці старовинної музики й ретро-кіно Олені Бросаліній органічно пасує милозвучний псевдонім О’Лір. Олена є авторкою двох збірок віршів («Моя рука на узголів’ї» (1998) та «Прочанські пісні» (2006)), перекладачкою багатьох текстів культового для молоді Р. Толкіна; нарешті, саме вона була першою, хто дав український голос англосаксонському епосу «Беовульф». Читати далі

Розділ: Інтерв'ю, Новинки
Теги: Олена О'Лір > Хворост

Лариса МАСЕНКО: «УКРАЇНСЬКА МОВА ЗБЕРІГАЄ ПОТУЖНУ КРЕАТИВНУ ЕНЕРГЕТИКУ»

Опубліковано | 23 Червня, 2014 | Прокоментуй!

МасенкоПеред нами – мовознавець широкого профілю, чиє ім’я знають і шанують не лише студенти-філологи, а й ширші кола читачів, зацікавлених гуманітарною проблематикою. Сьогодні без Лариси Масенко важко уявити обличчя вітчизняної соціолінґвістики – науки про функціонування мов у суспільстві. Пані Лариса (між іншим, осіння ювілярка) є авторкою багатьох друкованих праць, зокрема монографічних: «Мовна ситуація Києва: День сьогоднішній та прийдешній» (2001), «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004), «(У)мовна (У)країна» (2008), «Суржик: між мовою і язиком» (2011) та ін.

У нинішню хистку добу, коли мимоволі тягнешся до надійного і тривкого, як ніколи своєчасним видається діалог з авторитетним мовознавцем – про деструктивну політику влади і творчий потенціал української мови, про мовну стійкість і національну ідентичність у її приватному і суспільному вимірах. Читати далі

Розділ: Інтерв'ю, Новинки
Теги: Лариса Масенко > Хворост

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ: «Я ЗАГЛИБЛЮВАВСЯ В ІСТОРІЮ НЕ З ПАРАДНОГО, А З ЧОРНОГО ХОДУ»

Опубліковано | 9 Травня, 2014 | Прокоментуй!

bazilevskyВ одному зі своїх есеїв Володимир Базилевський, видатний поет, мислитель, критик і публіцист, лавреат найпочесніших українських літературних премій (Шевченківської та Кулішівської), зізнавався: «Мене постійно переслідує відчуття катастрофи. Так жити – не можна. Так жити – безум. Однак я пишу, отже, живу».

З часом цей катастрофізм у світобаченні поета подвоюється, навіть потроюється: на його глибинно особистий – шопенгауерівського штибу – песимізм, на усвідомлення індивідуальної приреченості накладається відчуття приреченості його непутящої країни і приреченості природи, що його змалку заворожувала, її наївної, беззахисної краси.

Низький больовий поріг, розвинена інтуїція плюс нахил до раціонального препарування – і маємо «людину філософську». Але Базилевський – не лише homo philosophicus, він ще й homo aenigmaticus, чоловік із загадкою. Він не схильний розбалакувати про своє особисте життя, воліє уникати надто конкретних відповідей на надто прямолінійні запитання. Його красиве й суворе обличчя ніби значене печаттю недовідомого смутку. Саме тому з такою радістю ловиш його нечасті усмішки. Читати далі

Розділ: Інтерв'ю, Новинки
Теги: Володимир Базилевський > Хворост

Максим СТРІХА: «Я НІКОЛИ НЕ БОЯВСЯ ЙТИ ПРОТИ ТЕЧІЇ»

Опубліковано | 9 Квітня, 2014 | Прокоментуй!

СтріхаСпрага знання, як і спрага багатства, зростає тим дужче, чим більше ми набуваємо, твердив кмітливий Лоренс Стерн. Мій співрозмовник, фізик і літератор, освітянин, політик і публіцист Максим Стріха, безперечно, значений цією шляхетною пристрастю – спрагою знання, яке для нього є найбільшим багатством. Широта ерудиції в його випадку нітрохи не суперечить ґрунтовності знань, а теоретичну підкутість гармонійно доповнює здоровий практицизм.

Інтеліґент до кінчиків нігтів Максим Стріха дуже любить слово «інтеліґентність»: схоже, інтеліґентність – це саме те, чого йому бракує в нинішній Україні, в усіх її суспільних верствах, а надто – у владних елітах. Ідеться про інтеліґентність у старому доброму значенні: інтелект, поєднаний із почуттям відповідальності не лише за себе, а за своє коло, за слабших, підлеглих, урешті-решт – за свою країну.

 

Читати далі

Розділ: Інтерв'ю, Новинки
Теги: Максим Стріха > Хворост

Лариса ВИРОВЕЦЬ: «НАША МІСІЯ – ГІДНО ПРОЙТИ ПРИЗНАЧЕНУ НАМ ДІЛЯНКУ ЕСТАФЕТИ»

Опубліковано | 25 Березня, 2014 | Прокоментуй!

 

ЗНАЄТЕ, як словаки, особливо словацька молодь,

зробили з угорського за мовою міста Pozsony (Пожонь)

сучасну словацьку Братиславу?

 Вони в цьому місті створювали осередки словацькомовності,

своєрідні салони, де словацькою мовою обговорювалися

найсучасніші питання, цікаві для всіх

(політика, спорт, мода, література, мистецтво тощо),

і поступово втягали городян…

Орест Ткаченко, «Шкіци»

                                                                                                                                     

                                                                                                                                     

ЛарисаВідповіді на запитання «що ви робите сьогодні ввечері?» можуть різнитися залежно від об’єктивного стану справ та, либонь, суб’єктивного ставлення до запитувача. Однак у кожному місяці є два вечори, щодо яких я достеменно знаю, що робитиму. Отже, двічі на місяць я йду до книгарні «Є» на зустріч Харківського Українського клубу «Апостроф».

Коли вже – всупереч усім журналістським канонам – почала з особистого, то скажу ще: 2009 року в житті моєму сталося чимало приємних подій. Ось дві з них. Перша: в самісінькому серці мого рідного Харкова, у витоку старої доброї Сумської, відкрилася українська книгарня «Є»; переважно там я тепер і вдовольняю свій книжковий голод. І друга: я познайомилася з Ларисою ВИРОВЕЦЬ, художницею і поеткою, яку віднедавна – несподівано для нас і, схоже, для неї самої – можна титулувати також і громадським діячем.

Ловлюся на тім, що мимоволі милуюсь цією жінкою. Струнка постава, легка хмарка попелястого волосся, іскристі очі, тонкі риси, тепла усмішка – і рішучі жести, динамічна, впевнена хода. Ніжний лірик – і переконливий полеміст, спроможний на вбивчу іронію. Гуманітарій, залюблений у літературу, – і блискучий організатор, уважний до найдрібніших деталей. Теоретик і практик, майстриня слова і людина дії водночас. Досить рідкісне поєднання рис, чи не так?

  Читати далі

Розділ: Інтерв'ю, Новинки

“Говорити людям правду — це насолода”. Розмова Ігоря Михайлина з Ганною Ткаченко

Опубліковано | 25 Березня, 2014 | Прокоментуй!

Ігор Михайлин. Коли і як ви відчули, що ви — письменник? Що цьому передувало? Як ви йшли до своєї першої книжки, коли вона була опублікована?

Ганна Ткаченко. Я завжди думала, що письменник — це якась особлива людина, наділена надзвичайним розумом і великими здібностями. Людина, яка думає по-іншому, людина, яка бачить інших наскрізь, їй не важко писати, не важко говорити, бо вона усе на світі знає. Чесно кажучи, я ніколи навіть не мріяла стати письменником. Якби у моїй голові й з’явилася така випадкова думка, я б не сприйняла її поважно. Я так не вважала і в 2007 році, коли була надрукована моя перша книга роману «Голгофа козацьких нащадків». Зараз багато тих, хто береться за перо і про щось пише. Інколи це зовсім несерйозні речі. Мені ж захотілося написати про моє село, де я народилася й виросла, де є найдорожчий для мого серця клаптик землі — проста сільська хата, двір, садок, город, рідна вулиця, школа й ще багато чого. А ще дуже доброзичливі люди, які ніколи не розпитували для того, щоб осудити чи позаздрити, лише порадіти, поспівчувати, обов’язково щось порадити, а то й запропонувати допомогу. І це правда, бо село багато чого вирішувало за допомогою земляків, які, здавалося, були скрізь. Написати про їхнє життя, бо вони про своє життя не мали права навіть говорити. Читати далі

Розділ: Інтерв'ю
Теги: Михайлин > Ткаченко

12345678Вгору
  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Чи можливий затишок у слові? (Серія “Третє тисячоліття: українська поезія”)
  • Лауреат премії Бьолля походить із Харкова
  • Автори з Харкова – серед тих, хто найчастіше пише про війну
  • Смужка на сході (на Буковині про Олександру Ковальову)
  • Оксана Лозова. Написане під час війни
  • Радіостудія діда. Віртуальна студія танців онука
  • «…Одначе не треба, не треба тужить»
    (війна і радіо: Петро Гайдамака і Федір Приходько)

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech «Майдан» І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Кириченко Ковальова Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий еміґраційна література малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк