Опубліковано | 5 Квітня, 2017 | Прокоментуй!
Події «Французької весни в Україні» охоплюють різні міста, в тому числі й Харків. На квітень 2017 року припадають дві франко-українські вистави – «Антігона» і «Переміщення». Дотичною до згаданого фестивалю, хоч і скромно залишеною поза його афішами, можна вважати презентацію нової книжки професора каразінського університету, поета Володимира Калашника «Тет-а-тет з Аквітанією… та інші французькі враження. Бордо 1974-1976» (Харків: Майдан, 2017). У ті роки Володимир Семенович викладав українську мову на відділенні славістики Університету Бордо-ІІІ, згодом упродовж дванадцяти років очолював Харківське обласне відділення товариства «Україна-Світ». Читати далі
Опубліковано | 29 Березня, 2017 | Прокоментуй!
Дагнія Дрейка (ліворуч) з Іриною Мироненко у Польщі, на міжнародному поетичному фестивалі «Поети без кордонів»
Найбільша латиська громада України була свого часу в Харкові. Нині офіційно в нашій країні мешкає близько 5 тисяч латишів. На початку минулого століття їх було в самому Харкові в чотири рази більше, ніж в усій Україні тепер. До міста переїжджали під час Першої світової війни латиські заводи й фабрики з усім персоналом. Архітектори і музиканти, технічні фахівці й лікарі евакуювалися з Риги. Коли вони виходили з переповнених вагонів на перон, навряд чи знали, що приміщення залізничного вокзалу спорудив латиш Юлій Цауне. Згодом він побудував у Харкові майже 20 споруд у стилі модерн. Більшість із них тепер вважаються пам’ятками архітектури. Читати далі
Опубліковано | 14 Березня, 2017 | Прокоментуй!
Опубліковано | 9 Лютого, 2017 | Прокоментуй!
Героя цього інтерв’ю я вперше побачила в його рідній стихії – на сцені. Стояв 2010 рік, країна оговтувалася від потрясіння після вкрай невдалого результату президентських виборів. У Харкові це потрясіння було сильнішим удвічі, оскільки міська влада неприховано підтримувала і просувала всі рецидиви совєтської доби. І якось ми з друзями із Клубу «Апостроф», стомившись від власних нарікань і бажаючи посміятися собі всмак, подалися до театру ім. Шевченка на комедію «Гроші» (літературне першоджерело – п’єса «Сто тисяч» Карпенка-Карого). Мене буквально зачарував химерник Бонавентура у виконанні Миколи Моха, і саме до цього актора я після вистави підійшла з букетом.
Наступного, 2011-го року ми з паном Миколою були ведучими фестивалю «Сад божественних пісень», що традиційно влаштовується що вересня в селищі Бабаї, знаному як одне з культових сковородинівських місць. Тоді публіка всміхалася, вловивши чудернацьке суголосся наших прізвищ: концерт ведуть двоє – Хворост і Мох…
А вже наприкінці 2013-го я рада була зустріти пана Миколу на перших мітинґах харківського Євромайдану. «Наш Бонавентура!» – сяйнуло мені: та сама сива борода – і струнка, моложава постать, та сама привітність у манерах і лукавинка в очах.
Актор і волонтер ласкаво погодився поділитися зі мною спогадами про своє життя і Харків театральний – і я, сидячи в охайній кухні його невеличкого виплеканого помешкання на останньому поверсі висотки, з чудовим видом на Журавлівські схили, зрозуміла, що маю до діла з підкресленим індивідуалістом, людиною з досить непростим досвідом і доволі жорсткими життєвими установками.
І ще я подумала, що ці спогади – чесні, цікаві, а де в чому й контроверсійні, – цілком можуть привернути увагу читачів.
Опубліковано | 27 Грудня, 2016 | Прокоментуй!
У Харкові з новою книгою «І знов я влізаю в танк» побувала відома в Україні, і та, яка найбільше сьогодні перекладається в Європі, літераторка Оксана Забужко. Під час кількох зустрічей дискутувалися різні теми, але найбільше розмов точилося довкола інформаційних воєн, які прийшли навзамін традиційнійним. Читати далі
Опубліковано | 24 Грудня, 2016 | Прокоментуй!
До вашої уваги наступна радіопередача Харківського обласного радіо про книгу Г. Ткаченко “Таємниці червоних поколінь”. Уривок читає Анатолій Подорожко. Слухати можна тут.