Новинки

  Леонід УШКАЛОВ. ЛЕВ ТОЛСТОЙ ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОЇ ФУТУРИСТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (за сторінками журналу «Нова ґенерація»)

Опубліковано | 14 Жовтня, 2017 | Прокоментуй!

Не підлягає ані найменшому сумніву те, що Лев Толстой справив дуже істотний вплив на українську інтелектуальну й літературну традицію кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. Ідеться не лише про Толстого як про геніального художника слова, але й про Толстого як мислителя, оскільки думка про те, що Толстой є великим філософом, була тоді усталеною. Про це, може, найпереконливіше свідчать популярні видання творів Толстого в українських перекладах. Ось хоч би передмова до збірки творів Толстого, надрукованої у Вінніпезі 1916 року за назвою «Видінє паломника в Єрусалимі…». Вона розпочинається так: «В отсій книжочці подаємо дещо з дрібних оповідань великого російського письменника, філософа-мораліста Льва Николаєвича Толстого» [Толстой 1916, с. 3]. І далі: «Толстой збогатив світ безсмертними творами, в яких вічно стремить і дошукуєть ся тої від віків бажаної правди, яка дала би всім людям вдоволенє, яка піднесла би чоловіка на висший степень, зробила б його добрим, честним, вартісним чоловіком» [Толстой 1916, с. 3]. А ось початок передмови до книжки Толстого «Любов», що побачила світ там-таки у Вінніпезі 1918 року: «Подаємо нашим читачам розвідку великого світового мислителя про любов» [Толстой 1918, с. 2]. І далі: «Великий фільозоф Л. Толстой в отсій розвідці розбирає думки про любов. Він дає розуміти людям сей великий ідеал і навчає, якою повинна бути любов» [Толстой 1918, с. 2]. Як бачимо, Толстой постає тут у ролі великого навчителя істини, а може, навіть зачинателя нової релігії. Читати далі

---

Про рідне місто, про левову долю (передмова до нової книги поезій)

Опубліковано | 11 Жовтня, 2017 | Прокоментуй!

Так, життя, доля… Довге та багатовимірне відлуння почуттів та розмислів, задумів та вчинків, сподівань та сумнівів. А перші звуки тієї довгої і, здається, ще досі невичерпаної пісні-долі пролунали саме тут, у неповторному за всіма ознаками Львові. І того першого звуку із загального багатопланового клавіру, звичайно ж, мені ніколи не забути та й не відсунути тієї камертонної ноти на якісь необов’язкові задні плани.

Бо пам’ять у мене, дяка Богові, завжди була і залишається доброю — і чіпкою, і надійною, і яскраво кольоровою. Бо кожна з великих промов починається зі свого власного, — малого, ледь чутного, але неповторного, — початкового «А»… Читати далі

---

  “Виглибити всі глибини” (розмова з Олександрою Ковальовою про німецькі переклади)

Опубліковано | 6 Жовтня, 2017 | Прокоментуй!

       26 вересня відзначається Європейський день мов. У Євросоюзі  – 24 офіційні мови, близько 60 регіональних та мов меншин. Емігранти додають строкатості – вони використовують для спілкування понад 175 мов. Майже половина мешканців планети  розмовляє двома або й більше мовами. Декларується рівноправність усіх мов ЄС, але фактично  в роботі різних інстанцій, обслуговуванні, туризмі найчастіше звучать англійська, французька і німецька. Населення ЄС складається з носіїв 11 офіційних мов. Очолюють список німці, тобто чверть мешканців Євросоюзу спілкується німецькою мовою. Ця мова   стоїть на третьому місці у світі за частотою використання у видавництві книжок (домінує англійська, далі йде китайська).

Саме про літературу німецьку  в українському тлумаченні поговоримо, гортаючи  нові переклади із двомовного томика Олександри Ковальової  «Мій німецький канон».  Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. СКОВОРОДА Й ДУХОБОРЦІ

Опубліковано | 27 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

1. Історія питання

Духоборство зародилося в Україні, на Слобожанщині. Здається, вперше слобідських духоборців змалював іще російський літератор Павло Сумароков у своїй книзі «Досуги крымского судьи, или Второе путешествие в Тавриду», що вийшла 1803 року в Санкт-Петербурзі[1]. «Залишивши Білгород, – писав він, – я продовжив свій шлях до Харкова, не доїжджаючи до якого верст 30, бачив праворуч село Проходи – поселення духоборців […] На думку декого, ця єресь взяла свій початок років 60 тому в Харківській губернії, в селі Охочому, і ось що про неї розповідають. Прийшов туди один похилого віку іноземець, який назвав себе відставним унтер-офіцером і який, почавши обережно проповідувати нові правила, збирав вечорами поселян і тлумачив їм своє вчення. Упродовж певного часу він давав їм поради, допомагав, мирив суперечки, завдяки чому здобув собі довіру й любов у багатьох. На їхнє прохання він погодився залишитися жити серед них і, переходячи з дому в дім, нарешті, у них і помер. Таким чином виросла секта […] Гадають, що той проповідник був квакером, і, хоч це викликає певний сумнів, слід сказати, що духоборці мають чимало схожого у звичаях та обичаях із квакерськими, а особливо з гернгутерськими правилами» [Сумароков, с. 43–44].

         Звісно, навряд чи випадає говорити про цілковиту збіжність поглядів квакерів та духоборців. Про це свідчить хоч би ось така історія. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. «ДУШУ Й ТІЛО МИ ПОЛОЖИМ ЗА НАШУ СВОБОДУ…»: ЩО ТАКЕ СВОБОДА ДЛЯ УКРАЇНЦЯ?

Опубліковано | 13 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

І. СТРЕМЛІННЯ ДО СВОБОДИ ЯК ХАРАКТЕРНА РИСА УКРАЇНЦЯ

Першим з істориків про свободу як про характерну рису світогляду й способу життя українців писав Микола Костомаров у статті «Две русские народности» (1861). Порівнюючи українців та росіян, він відзначив, що «український етнос [племя южно-русское] має своєю характерною рисою перевагу особистої свободи, тимчасом як великоруський – перевагу общинності» [Костомаров, с. 63]. Мовляв, «потяг до щільного злиття частин, занепад особистих спонук під владою спільних, непорушна законність спільної волі<…> збігається у великоруському народі з єдністю сімейного побуту та з поглинанням особистої свободи ідеєю мира й утілилося в народному побуті у вигляді неподільності родин, общинної власності<…>» [Костомаров, с. 72]. Натомість в українців родини поділяються й роздрібнюються, а форми господарювання, схожі на російську «общину», збереглися лише в найглухіших закутках українського світу [див.: Франко]. Із філософів свободу як найвищу цінність у світогляді українця першим спробував осмислити геґельянець Клим Ганкевич у книзі «Grundzuge der slawischen Philosophie» (1869). Характеризуючи українську «народну філософію», він писав: «Свій розум людина виявляє через волю [Willen], через свободу [Freiheit] своїх дій. Лише розумна свобода за умов повної свідомості й непримусового дотримання закону є справжньою свободою [wahre Freiheit]. Усяка ж нерозумна свобода – це сваволя [unvernünftige Freiheit ist Willkühr], а у своєму найвищому прояві – тиранія» [Hankiewicz, c. 42]. Згодом, у «Нарисах з історії філософії на Україні» (1931) Дмитро Чижевський подасть класичне формулювання цієї думки: для українців характерне «стремління до “свободи” в ріжних розуміннях цього слова» [Чижевський, с. 17]. Те саме стверджував і Юрій Липа у своїй програмовій праці «Призначення України» (1938): «<…>для характеристики українських генеральних ідей треба пам’ятати про стремління української одиниці до особистої свободи» [Липа, с. 196]. Це стремління зазвичай розглядають як таке, що було сформоване відповідними історичними умовами. Наприклад, Юрій Бойко у статті «H. S. Skovoroda im Lichte der ukrainischen Geschichte» (1966) писав: історичні обставини сформували таку прикметну рису психіки українця як «свободолюбство [Freiheitsliebe]» [Bojko, с. 306]. Читати далі

---

Вікторові Тимченку до дня народження

Опубліковано | 3 Вересня, 2017 | Прокоментуй!

Років десять-п’ятнадцять тому Харківська спілка письменників твердо асоціювалася в мене з Віктором Петровичем Тимченком. Туди, на Чернишевську, саме до нього стікалася молодь, та й старші колеги – до кімнатки на першому поверсі праворуч. І там увесь час точилося життя, там, сказати б по-модному й по-науковому, творився літпроцес. Віктор Петрович завжди знав, що й де відбуватиметься, у кого вийшла нова книга, у нього ж можна було книги взяти почитати. Ця кімнатка давала такий заряд світла, оптимізму, стабільності, відчуття, що все добре й ти на правильному шляху, що, думаю, того заряду мені вистачає й досі. Читати далі

---