Опубліковано | 28 Січня, 2017 | Прокоментуй!
Пригадую початок 70-х. По-різному можна пригадувати ті часи. Усе залежить від того, які події, яких людей ти згадуєш. У моїй пам’яті зринає світлий день ранньої весни, семінар творчої молоді в Харківському відділенні спілки письменників. Про щось чи про когось весело жартують ще живі і життєрадісні Станіслав Шумицький та Роберт Третьяков. Здається, це Шумицький сказав, що от, мовляв, як буває: у Деркачах проліски вже розцвіли, а в Люботині – ще ні. Їхні радісні погляди схрещуються на дівчинці-школярці, і я розумію, що оце і є пролісок. Блакитна спідничка, біла блузка і весняні очі. Щоб у дитячих очах стільки мудрості?! Щоб у дитячих очах стільки цілісності та зосередженості? Дивна річ – людська доля! Її чистовик пишеться відразу. Нам лише здається, що ми з часом мудрішаємо, щось у чернетках наших доль виправляємо, щось змінюємо. А насправді усе написано відразу і начисто. Ми можемо лише через власну лінь та недолугість чогось недобачити, у щось не заглибитись у тій мірі, як це має бути.
Школярку, що дорослим поетам здавалася посестрою проліска, звали Ольга Тараненко, а на семінар її привіз незмінний керівник Деркачівської літературної студії поет Віктор Тимченко. Читати далі
Опубліковано | 6 Грудня, 2016 | Прокоментуй!
Коли рік розлітається, як насінинки сивої кульбабки, починаєш хапатися за світлі спогади. Що ж доброго було у 2016-му? Які новини втішали серед потоку моторошного й безнадійного? Одна з них і стала поштовхом для цієї розповіді.
Дитяча пісня «День народження кульбаби» і серія віршів «Це вдягаємо на голівку» (про різні звичні й не дуже головні убори) принесли аж дві перемоги нашій колишній колезі й землячці Людмилі Живолуп на міжнародному літературному конкурсі романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова». Читати далі
Опубліковано | 6 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!
У видавництві «Майдан» вийшла друга збірка Мар’яни Даниленко «Іншими очима». Щоразу, як я беруся до цієї книги, мені хочеться обійняти автора. Обійняти і тримати за плечі, щоб її біль трохи вщух.
Опубліковано | 1 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!

Справжність поета, на мою думку, вгадується, перш за все, з того, як він резонує з часом, в якому живе. Якщо голосу бракне, коли вимагається сказати «так» чи «ні», губиться в гулі натовпу чи, навпаки, він неприродно високо береться, – то жодними зовнішніми «прибамбасами» чи ретушуванням не приховаєш фальшивого звучання. Про це подумалось, коли зайшлось про поетесу, нашу землячку Олену Зорич. Читати далі
Опубліковано | 1 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!
«ЧОРНИЙ ЧАС» І ВЕЛИЧ ЕСКАПІЗМУ
Написати про «Повітря резервацій» Володимира Базилевського я наважилася, прочитавши в одному з чисел «Літературної України» допис п. Олександра Шугая, присвячений цій книжці, яка об’єднала вірші 2011–2012 рр. Статтю п. Шугая редакція супроводила заохоченням до дискусії – і я піймалася на цей манок, хоча й не почуваюся «фаховим літературознавцем чи критиком». Взагалі «фаховий літератор», як на моє вухо, звучить трохи пафосно і мимоволі самоіронічно, майже як «фаховий філософ». Література – не тільки і не стільки ремесло, скільки спосіб життя, і ця солодко-гірка істина пронизує чи не всю творчість Володимира Базилевського – поета-мислителя, причому мислителя вельми багатогранного, нешаблонного, незрідка парадоксального й геть непередбачуваного. Читати далі
Опубліковано | 24 Жовтня, 2016 | 1 коментар

Для мене Олексій Ковалевський – один із найцікавіших сучасних поетів Слобожанщини. Наперед хочу застерегти, що мої роздуми про дві його нові книги – це не літературознавча розвідка, не аналіз вимогливого критика, а враження читача, до того ж враження безпосередні – в процесі читання. Ось так, як я ці книги читаю, так і складаються враження.
Відстань між роками видання цих книг зовсім мала, всього два роки. Поетична книга («Сон гетьмана») видана українською мовою: «Майдан», 2014 р.. Літературний щоденник («После Майдана») видано російською мовою: «Факт», 2016р.
Вірші О.Ковалевського мені чомусь завжди нагадували Є. Плужника. Чим? Десь проривалася плужниківська напружено-трагічна інтонація, якась невимовна зболеність тонкої, ранимої душі. Обірваність окремих рядків. Драматична заякореність образу в глибинах української ментальності. Може, тут варто говорити і про якісь регіональні нюанси, і не лише на рівні слова, а й на рівні всієї картини світу. Ці два, в принципі дуже різні поети, родом із краю крейдяного мовчання – східної білогірської Слобожанщини. Уся топоніміка тут як алюзія на крейдяно-камінне дно океану вічності (Білолуцьк, Біловодськ, Білокуракіне, Старобільськ)… Читати далі